пʼятницю, 29 травня 2020 р.

Наша вчителька

#бібліотеки_соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному
#бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе

   Останній дзвоник. Який же він неординарний цього року. Без діток, вчителів, веселого дзвіночка, який сповіщає, що знання отримані, всі стали старшими і мудрішими на один клас, що скоро любе літечко, канікули, на когось чекають подорожі, пригоди, нові знайомства, хтось їде до моря, до бабусі на гостину, хтось складає іспити, ЗНО. Так було завжди. А нині трішечки сумно, що карантин вніс свої корективи. Та сумно, що наш такий знайомий і рідний, активний 4А школи 174, з яким ми тісно співпрацювали, розлучається зі своїм класним керівником Світланою Віталіївною Петренко, другою мамою, яка з першого класу подала впевнено кожному свою руку допомоги і підтримки та привела з набутими знаннями до останнього дзвоника в четвертому класі. Слова вдячності діти подарували своїй улюбленій першій вчительці, а наша колега Наталія Петрівна, яка є мамою випусниці цього активного класу, створила з них та з архіву пам'ятних моментів чудове відео-подарунок "Наша вчителька" на довгу і незабутню згадку про прекрасні прожиті роки у славній дружній родині. Від колективу бібліотеки 13 вітаємо Світлану Віталіївну та весь шкільний колектив із закінченням навчального року. Дякуємо за плідну співпрацю та за те, що сієте розумне, добре, вічне.


четвер, 28 травня 2020 р.

Києве мій

#ДеньКиєва2020
#бібліотеки_соломянки 
#бібліопідвальчик_на_відрадному
#бібліотека_13
#бібліотека_онлайн
#бібліотека_і_карантин
#пісня_про_київ

   Як завжди, у четвер, відбувається чергове заняття клубу пісні "Надія" у бібліотеці 13. Ви вважаєте карантин на заваді? Ні! Сьогодні у нас - пісня композитора І. Шамо на слова Д.Луценка "Києве мій" про любов до рідного міста - прекрасного, любого, величного. А любов відчувають усі.
Музика, що нагадувала чарівний вальс, була написана протягом однієї ночі, а вірші склались не одразу. Досить складно було поетові Д.Луценку знайти відповідні слова, щоб описати красу стародавнього і водночас молодого Києва, самобутній колорит Дніпрових круч, глибоке почуття вірного кохання.
   — «Києве мій!» народилася зовсім несподівано, — зізнавався Дмитро ЛУЦЕНКО. — 1962 року ми йшли весняним Хрещатиком із співаком Юрієм Гуляєвим. Про щось гомоніли. Якоїсь миті нас прикував дивовижної краси колір. То на клумбах розквітали, палахкотіли канни — красиві багряні квіти. Замилувавшись Юра й каже мені: «Ви — поет, ви можете перелити оцю красу в слова, а музика знайдеться. Напишіть мені пісню про канни — рідкісні квіти». Експромтом спалахнули рядки: «В очі дивляться канни …».
Замовлення я прийняв. Щоб дужче надихнутися враженнями, вийшов на Володимирську гірку. Переді мною в усій красі постало справжнісіньке зелене море, яке вигравало ніжними хвилями. Того самого вечора написав слова: «Грає море зелене, //Тихий день догора. //Дорогими для мене //Стали схили Дніпра».
   Потім записав і другий куплет, і третій. А ось із приспівом не виходило ніяк!
Місяць промучився. Коли це одного разу побачив на Хрещатику двох молодят. Хлопець намагався зазирнути в очі коханій і все промовляв: «Ну, як тебе, таку красуню, та й не любити?!». Ці слова й перелились у мій приспів: «Вечорів оксамити, //Мов щастя прибій... //Як тебе не любити, Києве мій!».
   Мені вже вчувалася мелодія пісні. Мигцем побіг до незабутнього Ігоря Шамо. Ігор вловив дух твору, сів за рояль… А невдовзі телефоную Юрію й доповідаю: «Твоє замовлення виконали. Пісня про канни, а точніше — про Київ — готова! Чекаємо!».
   Юрій Гуляєв був найпершим і, либонь, найкращим виконавцем цього твору… Він же порадив композиторові маршовий темп змінити на вальсовий, щоб пісня краще лягала на його голос …
   Так народився один із найкращих українських естрадних шлягерів ХХ сторіччя. Народилася пісня, що стрімко здобула всенародну славу і любов. Звісно ж, першим виконавцем був Юрій Гуляєв, щоправда, в дуеті з Костянтином Огнєвим. Прем’єра відбулася 27 травня 1962 року.
   Після першого виконання пісня перетворилась на неофіційний гімн Києва. А 13 листопада 2014 року на сесії Київради депутати одностайно підтримали рішення про затвердження гімну міста «Як тебе не любити, Києве мій!».
Протягом більш ніж півстоліття пісня «Як тебе не любити, Києве мій!» залишається улюбленою в нашому народі, її перекладено багатьма мовами світу, серед яких англійська, німецька, іврит, китайська, японська.
   Цікаві факти про улюблену пісню. 
 Довгий час вона була неофіційним гімном української столиці, а з 2014 року має офіційно такий статус.
 Мелодія є позивним київського радіо, музичною заставкою телевізійних передач.
 Пісня звучить в київському метрополітені та на залізничному вокзалі.
   У 2006 році національний банк України випустив ювілейну монету номіналом дві гривні, присвячену 85-річчю з дня народження автора тексту пісні Дмитра Луценка. По колу реверса монети розміщено стилізований напис «Як тебе не любити, Києве мій!».
   У 2012 році Укрпошта випустила немаркований конверт з нагоди 50-річчя пісні.
 У 2012 році з нагоди відкриття камерної сцени Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка режисер О.Білозуб поставив спектакль «Як тебе не любити, Києве мій!», який було включено до культурної програми Євро-2012, щоб гості столиці змогли в художній формі якомога більше дізнатися про чудове місто Київ.
   Фрагмент мелодії пісні звучить на курантах на Майдані Незалежності.
   Під час святкування Дня Києва 30 травня 2015 року на Софійській площі близько 3 тисяч учасників разом із міським головою Віталієм Кличком взяли участь у встановленні всеукраїнського рекорду із наймасовішого виконання цієї пісні. Акомпанував естрадно-симфонічний оркестр «Київ Классик».
   То як, заспіваємо разом? Приєднуйтесь!

   Текст пісні «Як тебе не любити, Києве мій!»

Грає море зелене,
Тихий день догора.
Дорогими для мене
Стали схили Дніпра,
Де колишуться віти
Закоханих мрій…
Як тебе не любити,
Києве мій!
В очі дивляться канни,
Серце в них переллю.
Хай розкажуть коханій,
Як я вірно люблю.
Буду мріяти й жити
На крилах надій…
Як тебе не любити,
Києве мій!
Спить натомлене місто
Мирним, лагідним сном.
Ген вогні, як намисто,
Розцвіли над Дніпром.
Вечорів оксамити,
Мов щастя прибій…
Як тебе не любити,
Києве мій!





Мій Києве-граде

#ДеньКиєва2020
#бібліотеки_Солом'янки
#бібліотека_13
#бібліопідвальчик_на_відрадному
#бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе #ПРОЧИТАННЯ 
#конкурс_віршів

   Конкурсом на краще читання віршів про нашу столицю України "Мій Києве-граде" бібліотека13 вирішила відзначити велике свято нашої країни - День Києва.
   На нашу адресу надійшло чимало чудових відеороликів, у яких читають вірші наші користувачі різних вікових категорій: від маленької дівчинки Маши ("Чарівне місто моє, Київ" до шанованого віку Софії Яківни ("Києве мій" Д. Луценка).
   Як завжди активна щаслива родина Колокольцевих, яка викохала трьох синів: Діма читає нам вірш М. Рильського "Київ".
   Карина Живолуп читає "Київ" М. Рильського.
 Родина Колесникових Анна (Н. Забіла "Київ - місто історичне") і Радочка піднесено віршують про свою столиці. 
 Хочемо із задоволенням вам повідомити, що ця талановита вам уже відома з попередніх наших дописів дівчинка Рада (а вона і власний вірш про весну читала, і сама робила мамі подарунок способом паперопластики, і знову власний ляльковий театр створила і озвучувала, і в ігри грала, і малюнок на конкурс нам надіслала, за що ми їй дуже вдячні) знову неабияк проявила себе і написала власний сенкан! про Київ. (Слово "сенкан" походить від французького слова "п'ять" і означає вірш у п' ять рядків).
Ось такі ми маємо таланти.
   Активно доєдналися до конкурсу і колеги. Ви почуєте у їх виконанні вірші Л. Костенко "Мені відкрилась істина печальна", М. Кирилюк "Вечірній Київ", В. Сосюри "Київ", "Веселий сад, пахучі віти", Г. Чубач "Хрещатик", Ю. Турчини "Київ".
   З Любов'ю даруємо своє віршочитання рідному Києву. Бажаємо процвітання, мирного, здорового майбуття!






середу, 27 травня 2020 р.

Олена Котенко "Енциклопедія. Пізнаємо та досліджуємо: Тваринний світ"

#бібліотеки_Соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе #ПРОЧИТАННЯ

   Мова сьогодні піде про наступну книгу з фонду.
 "Енциклопедія. Пізнаємо та досліджуємо: Тваринний світ" Олени Котенко.
   У бібліотеки 13 є чудова маленька знайома дівчинка Полінка, яка досконало знає як приручили тварин, які бувають тварини, які тварини травоїдні, які - хижаки, як захищаються тварини, які вони мають будиночки, як зимують, якою є "мова" у тварин, чи мають інтелект і пам'ять, які з них занесені до Червоної книги України. А все тому, що улюбленою книжечкою нашої читачки саме і є "Енциклопедія. Пізнаємо та досліджуємо: Тваринний світ" Олени Котенко.
   Де у зрозумілій і цікавій формі автор знайомить юного читача з різноманітним світом тварин. За допомогою енциклопедії та уяви школяр зможе досліджувати рідну планету і дізнатися багато нового про життя істот, які живуть поруч з нами. На кожному розвороті на дитину чекають цікаві факти, завдання або запитання і дивовижні ілюстрації. Видання призначене для дітей молодшого шкільного віку. Саме для маленької Поліночки.
   Такий довгий цей карантин. Можна все встигнути зробити, вивчити, у всі ігри погратися, зробити мамі подаруночок власними руками, лялькою побавитись, навіть після обіду з кружальців огірків маску на обличчя зробити. А що, чи ж не майбутня леді? Але захоплюючі розповіді про тварин кличуть. І наша "хочувсезнайка" знову гортає кольорові сторіночки улюбленої енциклопедії.


Онлайн-практикум з рукопашного бою Ніппон-Кемпо

#бібліотеки_Соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному
#бібліотека_і_карантин
#бібліотека_onlinе
#спорт_здоров'я
#ПРОЧИТАННЯ

   Дбаємо про здоров'я в умовах карантину.
 Шановні теоретики і практики пропонуємо вам онлайн-практикум з рукопашного бою Ніппон-Кемпо, основною концепцією якого є тренування духу і тіла у дорослих , прагнучи до досконалості. А діткам дає розвиток якостей, необхідних для успішної реалізації в дорослому житті: зміцнення волі, формування характеру, здібності перемагати власну лінь, невпевненість і пасивність. Це - загальне оздоровлення, корекція постави.
  Навчально - методичний посібник "Мистецтво NIPPON KEMPO" засновника центру Кемпо-Буду в Україні – сенсея, майстра 3-го дана (чорного поясу) Nippon-Kempo, експерта в галузі прикладної підготовки В’ячеслава ЖУРАВЛЬОВА познайомить вас з сучасним видом єдиноборств, що базуються на традиційних японських направленнях кемпо: карате, дзю-дзюцо, дзюдо, айкідо, а також ввібрали в себе найкращі напрацювання англійського та тайського боксу, вільної боротьби.
  Східне мистецтво творить у бажаючих ним досконало володіти дива.
   Наша колега Наталія Колесникова має чудову нагоду повести вас у цей загадковий світ неймовірного відрегульованого руху за допомогою власного відеоролика. Адже ЇЇ донечка Анна, яка є користувачем бібліотеки 13 і героїнею маминого мініфільму разом із друзями активно вивчає і займається цим вольовим видом мистецтв в домашніх умовах, незважаючи на карантин. Учіться разом з нами. І бажаємо всім здоров'я!







вівторок, 26 травня 2020 р.

С.Лойко "Аеропорт". Життя: вчора і сьогодні


   "Аеропорт" — роман американського військового кореспондента Сергія Лойка. В основу книги покладено героїчні події оборони Донецького аеропорту військовослужбовцями ЗС України та добровольцями у вересні 2014 — лютому 2015. Окрема глава роману присвячена анексії Криму Росією у березні 2014 року. Гасло книги «Головна книга про війну, якої не мало бути. Та про героїв, які хотіли жити, але помирали».
   "Аеропорт" - роман, що завоював феноменальну популярність в Україні та за її межами і став більше ніж бестселером.
   Дія роману починається в Аеропорті й розгортається похвилинно протягом останніх п’яти днів понад 240-денної облоги. Хоча роман заснований на реальних фактах, усі персонажі – плід художнього вимислу, як і назва Аеропорту. Маленький український гарнізон Аеропорту денно й нощно відбиває атаки супротивника, який значно переважає його у живій силі й техніці. Але тут, у цьому зруйнованому до підвалин Аеропорті, підступні й жорстокі вороги зіштовхуються з чимось неочікуваним і неймовірним. Із кіборгами. Вороги самі так назвали захисників Аеропорту за їхню нелюдську живучість та впертість приречених. Кіборги, своєю чергою, ворогів прозвали орками. Разом із кіборгами в Аеропорті перебуває американський фотограф, який через низку причин переживає цю необов’язкову війну як особисту драму. Його очима, наче в калейдоскопі, в перервах між боями в Аеропорті читач також побачить усю історію того, що об’єктивні історики назвуть не інакше як російсько-українською війною.
   "Аеропорт" – це не хроніка, не розслідування, не літопис. Це художній вимисел, заснований на реальних фактах. У книзі багато персонажів, багато переплетених драматичних сюжетних ліній. Роман не тільки і не стільки про війну. Він і про любов, про зраду, пристрасть, ненависть, лють, ніжність, відвагу, біль і смерть. Іншими словами, про наше сьогоднішнє й учорашнє життя.


   Сергій Леонідович Лойко — американський журналіст, письменник, фотограф, перекладач. Кореспондент газети «Лос-Анджелес Таймс», співпрацює з радіостанцією «Ехо Москви» та «Новою газетою». Автор чисельних репортажів з районів військово-політичних конфліктів, у тому числі в країнах колишнього СРСР. Живе в Техасі, США.

   Пропонуємо вашій увазі виставку однієї книги Сергія Лойко "Аеропорт" до річниці боїв за Донецький аеропорт в бібліотеці №13.


Люблю я місто на Дніпрових кручах

#ДеньКиєва2020 #бібліотеки_Соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному
#бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе #ПРОЧИТАННЯ

   Книжкові оплески "Люблю я місто на Дніпрових кручах".
  Київ - місто, яке має свою особливу ауру, зберегло культурний спадок наших предків. Його сторія дивовижна та повчальна. Воно оповите легендами і таємницями, які історики досі намагаються розгадати. Сьогодні наша столиця являє собою відмінне місце, де можна прекрасно провести свій вільний час, познайомитися з історією, культурою і самобутніми традиціями українського народу, оглянути церкви, архітектурні пам’ятники тисячолітньої давнини.
   Подорожуючи нашою святковою виставкою - книжковими оплесками "Люблю я місто на Дніпрових кручах ", присвяченою Дню Києва, можна дізнатися багато цікавого і ще раз закохатися у неповторну красу української столиці.
   Київ - історія, архітектура, традиції" - яскраве видання про Київ авторів О. Друг та Ю. Ференцевої познайомить Вас з історією, містичними подіями, таємницями, загадками старовинного міста. Про Київ писали дуже багато. З цією книгою Вам буде цікаво і пізнавально. Книга насичена старими фото, а також зображеннями сучасного Києва. ІСТОРІЯ столиці України від літописного «града князя Кия» до сучасного мегаполісу, новітні археологічні знахідки, багаточисельні документи і архівні матеріали, портрети видатних особистостей і старі фото. Унікальна АРХІТЕКТУРА міста, різноманітні форми і стилі, стародавні храми і середньовічні укріплення, міські садиби і ансамблі, затишок провінційних вулиць і блиск столичних хмарочосів. Давні київські ТРАДИЦІЇ, що відрізняють його від інших міст: синтез, розмаїття і мирне співіснування різних культур і конфесій, розвиток форм міського врядування від всенародного віча і магдебурзького права, міцні гостинні традиції, що привертають туристів зі всього світу.
   Книга М. Рибакова "Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва" являє собою своєрідний збірник історико-краєзнавчих та культурологічних нарисів про Київ. У ній висвітлені питання адміністративно-територіального поділу міста у різні часи, наведені відомості про топографію міста й окремих його складових, будинки та вулиці, яких вже не існує в сучасному Києві. Значна частина книги присвячена Києву ХІХ – перших десятиліть ХХ ст., що охоплює досить різноманітну тематику – від адміністративного устрою міста до його культурно-громадського життя. Автор вперше подає систематизовану інформацію стосовно губернаторської влади в Києві, склавши список усіх без винятку осіб, що її представляли. Особливий інтерес викликають культурно-історичні сюжети. Нариси про фабрику грамплатівок, київських фотомайстрів, Літературно-артистичне товариство, започаткування кінематографа та інші знайомлять з чималою кількістю нових фактів, імен, адрес.
   Автори Н. Абашина, Н. Білоус, Д. Вортман, Т. Вронська, В. Даниленко, Л. Ковпак, С. Кульчицький створили чудове видання "Ілюстрована історія Києва".
   Київ – одне з найдавніших європейських міст. Вчені Національної академії наук України, які працювали над цією книгою, прагнули донести до сучасного читача основні закономірності розвитку багатовікової історії міста.
  Київ народжувався на місці поселень полянського племінного союзу і поступово поширював свій політичний та культурний вплив на величезний простір Східної Європи. Це - національний центр українського народу. Через Київ впродовж багатьох віків здійснювалися економічні й культурні зв'язки двох Європ з різною політичною долею – Східної і Західної.
   Тепер, коли на наших очах виникають контури єдиної Європи, внесок Києва і киян у розвиток європейської та світової цивілізації стає предметом загального інтересу. Працюючи над книгою, її автори враховували це.
   Авторський колектив використав праці своїх попередників, але подав власний погляд на багатобарвну, героїчну, часом трагічну історію міста-героя Києва – політичного, економічного і духовного центру сучасної незалежної України. Книга розрахована на широке коло читачів.
   Л. Кудрявцев. "Наш стародавній Київ"
  У краєзнавчих та мистецьких колах нашого міста й поза його межами добре знане ім'я журналіста, письменника Льва Олексійовича Кудрявцева. Він написав унікальні книги, що не мають аналогів в літературі: "Історія губернаторства в Києві і Україні", "Древні монастирі України", "Історія одного романсу", "Град над Борисфеном", "Історія губернаторства в Україні", "Військові діячі України XVI-XX ст.", "Знаменитые киевляне и одесситы ХХ ст." (у двох книгах), "На Байковій горі".
   Нині увазі читача пропонується документально-художнє ілюстроване видання "Наш стародавній Київ", яке розповідає про нашу столицю.
   Книга знайомить читача з вулицями і площами нашої столиці. В цих нарисах розповідається про їх минуле і сьогодення.
   У книзі викладені дані про найбільш значущі, цікаві в історичному та архітектурному відношенні вулиці та площі. Крім головних магістралей, розповідається й про такі маловідомі вулиці, як Предславинська, Тургенєвська, Гоголівська. Крім того, тут зібрано фотографії кінця ХІХ - початку ХХ ст. Мова йде про 21 вулицю та 6 площ. Ці розповіді доповнюють образ нашого красеня-міста, розташованого на берегах древнього Дніпра.
  Д. Малаков, А. Прибєга "Київ Столітньої Давнини".
  Величний Київ – столиця України – має багатовікову історію та вирізняється серед міст Східної Європи своєю неповторною красою. Видання пропонує читачеві цікаву екскурсію у місто початку ХХ століття. Подорож побудована на ретельно підібраній колекції поштівок з краєвидами Києва столітньої давнини та починається із Софіївської площі, веде до схилів Дніпра, спускається на Поділ і знову повертається у Верхнє місто, щоб продовжитись по Володимирській вулиці, прогулятися Хрещатиком, Липками, Печерськом та околицями.
   Видання адресоване шанувальникам старовини, мандрівникам, гостям Києва, широкому загалові читачів.
   «Київ. Енциклопедія» — так називається одна з книжок Віталія Абліцова, відомого письменника і журналіста, колишнього співробітника та постійного автора «Голосу України». Книга побачила світ у видавництві «Фенікс» за сприяння КМДА.
   У ній ідеться про знаменитих чи просто відомих мешканців нашої столиці, її уродженців або тих, чиї родові корені звідси. Загалом на трьохстах сторінках книги — більш як 450 персоналій, від легендарних братів Кия, Щека і Хорива до нині сущих братів Кличків.
   Кияни - це не тільки ті, хто народився в столиці України, хто почав і продовжує історію давнього міста на Дніпрі-Славуті, але й ті, кого невпинні вітри історії розпорошили по всій планеті Земля.
Це переконання сприяло автору пропонованого видання у його спробі нагадати відомі й відкрити нові постаті й сторінки київського літопису.
  С.Третьяков. "Старий Хрещатик і його домовласники".
   Ця книга про центральну вулицю Києва - Хрещатик, яка є своєрідним символом нашого міста. Вулиця з'єднує Старе місто, Печерськ та Поділ і перетинає три площі - Європейську, Незалежності і Бессарабську.
   Хрещатик - найголовніша вулиця Києва, визнаний символ столиці України, одна із найважливіших її артерій, що сполучає три історичних райони - Старе місто, Печерськ та Поділ і три центральні площі - Європейську, Незалежності, Бессарабську. Кожен хрещатицький будинок має свою історію і своє обличчя, завдяки чому Хрещатик завжди залишається неповторним. Але якщо Києву понад півтора тисячоліття, то вік Хрещатика налічує трохи більше двох сотень років. І все-таки це - головна вулиця, хоч і найкоротша з поміж центральних магістралей європейських столиць: усього 1200 метрів. Проте навіть двохсотлітня історія майже не залишила сліду на сучасному вигляді вулиці: під час Другої світової війни більшість будинків на Хрещатику було висаджено в повітря. Тож разом з їхніми уламками розчинилися у часі спогади про розкішні екіпажі, перший кінний трамвай - конку, про гасові ліхтарі, дам у кринолінах... Хрещатик XIX століття був своєрідним Новим Світом, що давав прихисток багатим прибульцям. Його мешканці доволі часто були вихідцями із далеких країн, але не менше було й уродженців невеличких українських містечок. Усі вони привносили в образ цієї вулиці свій колорит, амбітність та життєлюбність. XX століття з його історичними зрушеннями надало Хрещатикові нового, «соціалістичного», забарвлення, тож повоєнна відбудова вулиці згуртувала киян на справді всенародну толоку. По суті йшлося про кардинальну зміну архітектурного обличчя Хрещатика, надання йому єдиного стилю та ансамблевих рис.
   Розповідь про кожен будинок на старому Хрещатику, про архітектуру, архітекторів, жителів, домовласників, суспільне життя і торгівлі може бути цікавою киянам, гостям Києва, дослідникам.


понеділок, 25 травня 2020 р.

Активні користувачі бібліотеки 13

#бібліотеки_соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе
#клуб_лада_бібліотеки_13

   "Активні користувачі бібліотеки 13". У рубриці під такою назвою розпочинаємо розповідати вам про неймовірних людей, які проживають у нашому районі (і не тільки), і є постійними незмінними користувачами нашої бібліотеки.
  Вже ось майже півтора роки очолює наш жіночий клуб "Лада" Наталія Миколаївна Морозова. Мила жінка, невтомна трудівниця, вміла рукодільниця, яка протягом свого плідного життя освоїла дуже багато ремесел рукоділля та із задоволенням передає свої знання, вміння, теорію і практику всім бажаючим. А вони у нас є. У будь-яку погоду, у будь-яку пору року, заздалегідь, щоб не запізнитися, не пропускаючи жодного разу, збираючи навколо себе таких же старанних чудових працьовитих жінок, дівчат, дітей (у нас різновікові члени клубу), відповідально, підготовлено, із записами, з відеоінформацією розпочинає кожне заняття. Почуваємо себе учнями, студентами. Залюбки освоюємо ази рукоділля. Вчимося. Практикуємо. Скільки всього оволоділи. Виготовили. Пошили. Вишили. Вив'язали. Створили. Вже провели дві виставки чудових вишитих робіт - картин і рушників. Досвід передається і між членами клубу. Тут із задоволенням все розкажуть і покажуть. Всьому навчать. Це вже одна сім' я. Карантин змінив плани. Але не відібрав бажання творити. Намічене мріємо втілити в життя.
  Пропонуємо вашій увазі нашу відеопрезентацію. У головній ролі - незмінний керівник жіночого клубу "Лада" бібліотеки 13 - Наталія Миколаївна Морозова.





Цікаві загадкові подорожі з книгами про таємниці природи, динозаврів

#бібліотеки_Соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе #ПРОЧИТАННЯ
#книги_фонду
#читають_діти

   Маленькі читачі бібліотеки 13 полюбляють здійснювати цікаві загадкові подорожі з книгами про таємниці природи, динозаврів.
  У минулому і сьогоденні Землі багато загадкових явищ. Відома і улюблена серед дітей "Таємниці природи" Крістіна Лазьє із серії "Дитяча енциклопедія "Махаон" присвячена таємницям природи й історії. Книжки цієї серії супроводжуються чудовими барвистими ілюстраціями і наповнені пізнавальною інформацією. Вони містять той потрібний обсяг класичних знань, який має засвоїти кожна дитина в рамках шкільної програми. Разом із тим це справжні енциклопедії відкриттів, завдяки яким юні читачі дізнаються, наскільки незвичайною й різноманітною є наша Земля. Вона буває непередбачуваною, грізною та руйнівною, коли вивергаються вулкани і стаються землетруси. І вона ж таки породжує приголомшливі пам'ятки природи, фантастичні рослини й екзотичних тварин. Усі ці реальні чудеса оживають на сторінках енциклопедій. А скільки захопливих відкриттів обіцяє читачам подорож у минулі епохи й знайомство зі стародавніми культурами різних народів світу. Ці прекрасні енциклопедії тренують розум і пам'ять, розвивають уяву та просторове мислення. Для середнього шкільного віку.
   Ця щедро ілюстрована захоплююча книга відкриє юному читачеві дивовижні таємниці навколишнього світу, розповість про міражі, полярне сяйво, дощі з піску, підземні печери, екзотичні рослини та безліч інших чудес природи.
   Як утворилася Сонячна система? Що таке зоряний дощ? Як вулкани стають островами? В якій африканській пустелі живуть пінгвіни?
   Відповіді на ці та чимало інших запитань юні читачі знайдуть у цій книзі, яка відкриє дивовижні таємниці навколишнього світу.
   Про що книга «100 фактів про динозаврів» автора Стів Паркер?
  Здійсни подорож у світ доісторичних монстрів!
 Книжка в доступній формі розкриває найголовніші теми щодо давнього світу динозаврів у ста коротких оповіданнях. Основну інформацію викладено у формі 100 маловідомих, достовірних, незвичних та вражаючих фактів! На кожній сторінці ви знайдете чудові малюнки та фотографії, які допоможуть дітям краще зрозуміти прочитане. Це видання є ідеальним путівником у світ динозаврів для дітей молодшого шкільного віку.
   За допомогою яскравих малюнків, вікторин, детальних схем та позначок цікаві факти легко запам'ятовувати й тим самим розвивати свою ерудицію! Книги стануть справжнім відкриттям і чудовою нагодою зануритись у світ природи як для дітей, так і для дорослих!
Динозаври. Міні-енциклопедія. (переклад з англійської Н. Тучинської).
   Як можна здогадатися із назви, це книжка-презентація півсотні найвідоміших видів динозаврів. 6 видів динозаврів із Тріасового періоду, 16 – із Юрського і решта 28 – із Крейдяного періоду. Назви розташовано в алфавітному порядку, а в змісті передбачено місце для позначок біля тих видів, які читач вже знає. Отже, можна гратися в уроки про динозаврів. Ви познайомитеся з особливостями будови цих доісторичних тварин, їхнім способом життя і дізнаєтеся, у який період часу вони жили на Землі. Інформацію про кожного динозавра уніфіковано: є невеликий опис-вступ, основні характеристики (латинська та українська назви, до якої групи належить, тип живлення і коли існував). Маленьким читачам дуже подобаються малюнки у правому верхньому куті сторінок розмірів конкретного виду динозаврів у порівнянні з розмірами людини. Вага, довжина та інші особливості наочно підписано на малюнках. Таким чином, це видання дозволяє легко знайти певного динозавра і одразу зорієнтуватися щодо найголовніших його характеристик.
   А оскільки всіх динозаврів із їхніми назвами винесено на форзац та ерзац, це можна використати для гри-відгадайки назв динозаврів.
   Ви тільки погляньте, з яким задоволенням наш маленький читач Данік зустрічається з улюбленою книгою. Отримайте і ви насолоду від побаченого. Книги чекають!



неділю, 24 травня 2020 р.

Лялькова онлайн вистава байки Л. Глібова "Зозуля і півень"

#бібліотеки_Соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе#ПРОЧИТАННЯ#лялькова_вистава

   Бібліотека 13 запрошує вас на лялькову онлайн виставу до байки Л. Глібова "Зозуля і півень".
   Автор, голос за кадром, декорації - родина Колесникових- Радочка і мама Наталія.
  Леонід Іванович Глібов - це ім’я відоме кожному українцеві. Воно стоїть в одному ряду із іменами всесвітньо-відомих байкарів: Езопа, Лафонтена, Крилова. Саме як байкар Глібов здобув широке визнання в українській літературі. Він виставляв на посміховисько одвічні суспільні біди, надаючи їм українського забарвлення. Жива, багата мова, легкість діалогів та дотепність байок зробили їх популярними серед дітей і дорослих.
   Багатомільйонний український читач з глибокою любов’ю і повагою згадує ім’я Леоніда Івановича Глібова, талановитого байкаря, видатного майстра художнього слова, твори якого зайняли почесне місце в українській класичній літературі. Життя поета було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти».
   Народився Л. І. Глібов 5 березня 1827 року у селі Веселий Поділ на Полтавщині. Батьки його не цуралися народних звичаїв. Маленького Леоніда рідні звали Льолик. Він був веселим і жвавим хлопчиком, дуже любив рослини і квіти. Вдома охоче доглядав за квітами. Його прозвали жартома „квітчастий король”.
   До школи Льолик спочатку не ходив, а вчився вдома. Учителькою була мати Орина Гаврилівна, культурна, освічена жінка.
Змалку мав добру душу і чутливе серце. Захоплювався книгами, і сам почав писати: поезії, казки, байки.
   У 13 років Леоніда відвезли до Полтави у гімназію. Він швидко подружився з учнями. Але, уперше відірвавшись від дому, хлопець так занудьгував, що йому снилася рідна оселя. Ця туга вилилась у вірш, над яким він старанно вивів назву „Сон”. Це був перший вірш Глібова.
   Леонід Іванович дуже любив дітей. Декілька років працював учителем географії та історії. Але важка хвороба змусила припинити викладацьку діяльність. На 66-му році життя від астми і хвороби серця Л. Глібов помер. Весь Чернігів проводжав його в останній путь. Труну несли на руках.
   Залишив відомий український байкар Глібов великий доробок: байки, пісенно-ліричні твори, вірші-загадки з відгадками, акровірші, які дуже подобаються дітям.

ЗОЗУЛЯ І ПІВЕНЬ
Байка

— Як ти співаєш,
Півне, веселенько...
— А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,
Виводиш гарно так і жалібненько,
Що іноді аж плачу я...
Як тільки що почнеш співати,
Не хочеться й пшениченьки клювати,—
Біжиш в садок мерщій...
— Тебе я слухала б довіку, куме мій,
Аби б хотів співати...
— Ах ти, голубонько, ти, кралечко моя,
Поки співаєш на калині,
То й весело мені, і забуваю я
Свою недоленьку, життя своє погане
Та безталанне.
А тільки замовчиш
Або куди летиш,—
Заниє серденько, неначе на чужині...
І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю,
Та виглядаю все Зозуленьку мою.
Як гляну на тебе — така ти невеличка,
Моя перепеличко, А голосочок-то який!
Тонесенький, милесенький такий.
Куди той соловей годиться?
— Спасибі, братику, за добреє слівце.
Як не кохать тебе за се?
І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;
І далебі, що так,— пошлюся я на всіх.—
Де взявся Горобець, послухав трохи їх
Та й каже: — Годі вам брехати
Та одно другого знічев'я вихваляти! —
Пурхнув — та й був такий,
За що ж,— хто-небудь попитає,
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє.
(1853)

   За сюжетом зозуля і півень займаються вихвалянням співочих талантів один одного і тільки горобець не бажає бути підлесником і тому говорить їм правду, зауважуючи, що музика їх поганенька.
   Один хвалить іншого тільки тому, що той похвалив його. І не важливо для них - істина це чи просто лестощі. В останніх рядках цієї байки і написана мораль, яка полягає в тому, що і тоді, і зараз лестощі були та є втішні людям і для того, щоб зайвий раз почути приємне про себе, вони готові лестити іншому. Це поганий спосіб самоствердження, коли об'єктивна думка нікому не потрібна, а для підняття самооцінки і самозамилування досить визначити собі коло спілкування, де кожен буде хвалити іншого. Хитрі люди використовують цей прийом для досягнення своїх цілей. А це не гідно і аморально.




Н. Нагорна «Повернутися з війни»

#бібліотеки_Соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе #ПРОЧИТАННЯ#книга_з_фонду

   Ми впевнені, вас зацікавить актуальна книга з фонду бібліотеки 13 Н. Нагорної «Повернутися з війни».
  Це - дебютна книжка спеціальної кореспондентки Телевізійної служби новин каналу 1+1 Наталі Нагорної. Авторка цієї книжки до 2013 року знімала сюжети про щастя, дрібниці та котів.
   Під час подій Революції Гідності у 2013-2014 роках висвітлювала найгарячіші майданівські ночі, була у складі групи швидкого реагування Червоного Хреста.
   У березні 2014 висвітлювала перебіг анексії Криму.
   У липні 2014 поїхала на Схід України знімати війну. Але, окрім війни знімала сюжети про тих, кому було так складно, поки їхні солдати та офіцери були на війні.
   Найулюбленіші сюжети - саме про те, як вони повертаються. Старезними машинами, модними поїздами, забитими автобусами. І про те, як їх зустрічали - квітами, обіймами та щасливими сльозами.
   Авторка цієї книги теж чекала з війни - і дочекалися.
   Видання "Повернутися з війни" складається з чотирьох частин, у кожній з яких йде розповідь від імені різних людей. Усі історії проілюстровані тематичними авторськими малюнками Наталі Нагорної у жанрі наївного мистецтва. За задумом авторки, свої страхи та радощі кольоровою крейдою малює дівчинка Саша, свої переживання вугіллям на Донбасі передає її батько-військовий Олександр, а тонкою пастою зображує свої думки мама Яся.
   Наталя Нагорна стала першою жінкою в редакції ТСН, яка поїхала в зону АТО та з перших днів війни на Сході України працює на передовій. Вона знімала сюжети про родини бійців, поранених, постраждалих, загиблих. Найяскравіші враження останніх чотирьох років журналістка зібрала у книжці «Повернутися з війни".
   Ця книжка насправді ж не про війну. Війна - лише випадковість для цих людей, тло їхніх подій. Коли ми випадково зрозуміли як боляче чекати, як нестерпно любити та як складно повернутися з війни. Адже ніхто не повернувся з війни таким, як був. І жодна книжка не пояснить нам, чому тримати автомат іноді легше, аніж тримати в руках телефон, який не відповідає. Адже солдатам розказують, як воювати, але чомусь не пишуть, як припинити та жити далі. Без примар, спогадів та нічних жахіть. Ця книга з'явилася на світ, бо ми не маємо права на відчай.


пʼятницю, 22 травня 2020 р.

Тонке відчуття гумору та ігрової паузи

#бібліотеки_Соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе#актори_україни#микола_гринько

   "Тонке відчуття гумору та ігрової паузи" Миколи Гринька.
   Старому столяру Джузеппе на прізвисько «Сизий ніс» попадається колода, з якої він збирається зробити ніжку для столу. Але колода запищала людським голосом і Джузеппе подарував її своєму другові, шарманщику Карло, щоб той вирізав дерев'яну ляльку. Карло зробив ляльку, назвавши її Буратіно.    
   Ось тут почались пригоди..
 Впізнали? Вірно. Це сюжет відомого білоруського фільму- казки 1975 року Л. Нечаєва "Пригоди Буратіно", перегляд якого підготувала бібліотека 13 до 100-річчя з дня народження народного артиста Української РСР Миколи Григоровича Гринька. Адже саме він так проникливо зіграв головну роль у цьому фільмі.
   Микола Гринько народився в Херсоні в акторській сім'ї. Його батьки грали в трупі робітничо-селянського пересувного театру. Хлопчик з дитинства знав, що він теж обов'язково стане актором.
   У школі М. Г. Гринько навчався легко та охоче. Багато читав. Своє дозвілля, як і в ранньому дитинстві, віддавав театру.
Всі плани зруйнувала війна...
   На фронті Микола служив стрільцем-радистом на бомбардувальниках дальньої дії. Гумор, добрість, компанійська вдача Миколи Гринька приваблювали людей. Його дотепні жарти були необхідні однополчанам, як хороший фільм, як довго очікуваний лист з дому. Він співав сатиричні куплети, танцював, копіював відомих виконавців, їздив у сусідні військові підрозділи з концертами. У 1943 році його було призначено начальником офіцерського клубу, де він здобув свій перший режисерський досвід.
   Після закінчення війни Микола Григорович здійснив свою мрію. Починаючи з 1946 року, він працював спочатку помічником режисера, а потім актором в драматичних театрах Запоріжжя і Ужгороду. Почав поступово грати провідні ролі. З 1955 року Микола Гринько став актором і художнім керівником Київського естрадного оркестру «Днiпро».
   Дружина Айше у своїх мемуарах згадує: "У Києві організовували естрадно-симфонічний оркестр і набирали музикантів. Організовував його композитор Євген Микитович Зубцов. Дуже талановита людина, винятковий симфоніст, він знав і поважав джаз, працював розумно, сердито, фанатично. А я на той час була ще студенткою. Молодий музикант академічного стилю — і раптом потрапляю до неочікуваного нового світу музики, жанру, роботи скрипаля.
   Взагалі, жінок не хотіли брати, запросили мене на оглядини і тільки після цього взяли. А Гринько в той час був на гастролях зі своїм театром із Запоріжжя. І ось зовсім випадково його і його друга Григорія Антоненка взяли до оркестру, у них уже був великий стаж конферансної роботи. Під час репетицій вони смішили нас, а на концертах легко захоплювали публіку, швидко перетворилися на її кумирів. Ось у цьому джаз-оркестрі ми і познайомилися... Як це було... Цікаво, радісно, шумно, але починали працювати він сам по собі, я сама по собі."
   У кіно Микола Гринько дебютував в 1951 році в невеликій ролі Бунтаря в історико-біографічному фільмі Ігоря Савченко "Тарас Шевченко". Проте в подальші десять років він практично не знімався.
   З 1963 року Микола Григорович стає актором кіностудії ім. А. Довженко, і починаючи з наступного року, повністю перемикається на кіно. Проте на рідній студії імені Довженко його знімали дуже мало (кінопоема «Тіні забутих предків», героїчна драма «Загибель ескадри», комедія «Стьобання-доріжки» і деякі інші). Та і в цих фільмах йому не запропонували жодної головної ролі. Написаний ним сценарій по "Вкраденому щастю" Івана Франка шість років валявся в студійних кабінетах і був покладений "на полицю". Йому так і не вдалося зіграти Дон Кіхота...Це була заповітна мрія. На жаль, запрошення від Резо Чхеїдзе надійшло тоді, коли Микола Григорович віком та станом здоров'я вже не міг узятися за роль. Актор розумів, що навіть на проби режисер покликав його лише знаючи про мрію актора. Чхеїдзе дав можливість Гринькові побути три дні Дон-Кіхотом на знімальному майданчику — і три дні захоплені глядачі на грузинській кіностудії аплодували Миколі Гриньку. Чхеїдзе зберіг відзняті проби.
   Дон Кіхота він все ж зіграв — це коротенький, на хвилинку епізод у фільмі «Пригоди у місті, якого немає».
   "Будучи за природою людиною м'яким, соромливим, трохи замкнутим, Грінько здібний до найнесподіваніших метаморфоз. Якщо робота його захоплює, актор миттєво перетворюється", - говорив про нього режисер Геннадій Полока. Його стали запрошувати зніматися до Болгарії, Чехословакії, Німеччини, Норвегії. Траплялося, він за добу встигав відзнятися в трьох-чотирьох картинах.
"Він любив свою справу. З повним сумлінням, з повною віддачею, не жаліючи себе робив її, і це було на першому місці, і це його девіз. Хоча за вдачею Гриня був людиною сором’язливою. Дуже соромився, коли його діймали з автографами", - згадує дружина.
   "Був сухий і жилавий, але сильний. Ось ми ідемо по Червоноармійській, і з гори спускається машина без водія. Гринько відпускає мою руку, кидається за машиною і тримає її. З його виразкою! А якщо десь якась бійка — Гринько мене кидає і біжить розбороняти. Але це по-молодості. І якщо я іронізувала з цього приводу, він казав: «А мій дідусь на своїх плечах рояль затягував до квартири». Тобто в діда пішов."
   У 1970-х режисери відкрили нову грань таланту актора: величезне почуття гумору, потяг до імпровізацій та відмінну пластику. Особливо ці якості помітні в дитячих фільмах, де він чудово рухався і співав. Багато поколінь знають і люблять його як тата Карла з фільму-казки Л.Нечаєва «Пригоди Буратіно» (на цю роль його не хотіли брати через високий зріст, але Нечаєв відстояв).
   Згадаймо цю чудову за вдачею і талановиту за фахом людину - Миколу Григоровича Гринька - переглядом відеопрезентації бібліотеки 13
та відомого білоруського фільму- казки 1975 року Л. Нечаєва "Пригоди Буратіно".

https://youtu.be/o92uf4wtCiw


А я часу не гаю – я книжечку гортаю

   Щорічно 24 травня у всіх слов’янських країнах урочисто прославляють святих Кирила і Мефодія - творців слов’янської писемності. Брати були православними ченцями, слов’янську абетку створили у грецькому монастирі.
   В Україні День слов’янської писемності й культури встановлено відповідно до Указа Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004 і відзначається щорічно 24 травня. Свято встановлено постановою Президії Верховної Ради Української РСР від 30.01.91 N 568-I "Про День слов’янської писемності і культури".
   Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.
   Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки - глаголиця і кирилиця.

   До Дня слов’янської писемності й культури бібліотека №13 презентує буктрейлер на книгу української поетеси, публіциста, педагога, члена Національної спілки письменників України (з 1988 року) Наталки Поклад "На веселій вулиці".




Його вірші знають напам'ять мільйони

#бібліотеки_соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе#поети_україни#пісні_рибчинського#співає_бібліотека

   "Його вірші знають напам'ять мільйони"
   Легендарний поет-пісняр, Народний артист України Юрій Євгенович Рибчинський, який 22 травня відзначає свій 75-й день народження, один із засновників сучасної української естрадної пісні. Драматург, заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин Києва. Його пісні, особливо «Дикi гуси», «Тече вода», «Минає день», «Чарівна скрипка», «Два кольори», «Скрипка грає», дуже популярні, а кожна десята шлягер!
   Протягом кількох десятиліть справжньою окрасою української естради є пісні на слова Юрія Рибчинського. Його творіння вільним птахом ширококрило злітають не лише на рідній землі, а й далеко за її межами, щоразу повертаючись з безмежною любов’ю і вдячністю шанувальників.
  У творчій співпраці з талановитим композитором Ігорем Покладом створено було чимало пісень, на яких виросли покоління щасливчиків, що зберігають у серці прості і водночас глибокі за змістом, рідні, свої пісні.
Перше знайомство студента композиторського факультету Київської державної консерваторії Ігоря Поклада зі студентом філологічного факультету Київського національного університету поетом Юрієм Рибчинським сталося в коридорах Радіокомітету.
   Чи склалася б їхня подальша творча співпраця, якби не спільна армійська служба? Юнаків зарахували до ансамблю пісні внутрішніх військ, де й розпочалося їхнє сходження до вершин Пісні. А Ігореві з Юрієм судилося стати не лише співавторами, а й вірними друзями на все життя.
   Першими з’явилися пісні “Очі на піску”, “Забудь”, “Наречена”. А на початку 1970-х уперше зазвучала «Чарівна скрипка», одна з найпопулярніших пісень творчого дуету.
Колись Юрій Рибчинський приніс другові чотири рядочки віршів, мовляв, подивишся якось.
   «Сіла птаха…» стала не лише найвідомішою піснею Ігоря Поклада, а й мелодія її написана була лише за 5 хвилин, одразу. Слова додалися пізніше…
   Текст був написаний на готову мелодію заспіву, а від традиційного приспіву Юрій Рибчинський переконав І.Поклада відмовитися. На слова композитора «Як може бути пісня без приспіву?» – навів вагомий аргумент: нехай пісня буде баладою. Балада – це завжди сюжет.
  Через деякий час під час гастролей у Закарпатті сталася зустріч композитора з Іваном Миколайчуком, котрий захоплено відгукувався на «Чарівну скрипку»: "Це не пісня… Це якась літургія!"
   Пісня нагадує народну баладу про нещасливе кохання юної дівчини до молодого скрипаля. Зачарована струною, вона несе свою любов коханому, відчуваючи себе місячною царівною, сподіваючись на взаємні почуття. Однак, як часто в житті буває, його «музика чарівна» призначалася іншій.
   Як майстерні художники, автори ніжними словами-акварелями змальовують високе почуття і безмежний розпач, вплітаючи в пісню яскраві паралелі зі світу природи.
   За спогадами Миколи Мозгового, в період з 1973 до 1977 року він працював в Київському мюзик-холі при Укрконцерті, і вони з Юрієм Рибчинським читали вірші одне одного. Одного разу Рибчинський дав йому почитати вірш "Минає день, минає ніч" о другій ночі, і Мозговий, пообіцяв йому на ранок привезти мелодію на вулицю Вишгородську, де в той час мешкав Ю. Рибчинський. Вранці Микола Мозговий виконав свою обіцянку і вони записали пісню, але її не виконували декілька років. Тільки коли Софія Ротару готувалася до турне до Канади і потребувала нових пісень, її старий друг Мозговий поділився цією піснею. З тих пір пісня стала популярною і багато разів виконувалася іншими співаками.
   Юрію Рибчинському вже немає потреби комусь щось доводити. Навпаки, його авторство вже само по собі свідчить про певний клас, певний рівень. І цей рівень визнають всі: і слухачі, і виконавці.
   Легкими рухами він наносить прості штрихи, прозорі фарби, і перед очима одна за одною постають ясні та невимушені картини, пейзажі людської душі. Є тут усі пори року, зміни освітлення та настроїв, звуки міста та незайманої природи.
   Юрій Рибчинський є на сьогодні живим класиком сучасної поезії та літератури.
   За роки творчості він написав десятки талановитих віршів і улюблених народом пісень, що навіки увійшли в золотий фонд культурної спадщини України.
   "Якщо тобі Господь дав якийсь талант — значить, ти обраний. І якщо ти розпорядишся цим Божим даром заради грошей, квартири, влади, то кара буде серйозною. Для мене головне - творити, для цього я тут - на цій землі...”
   Пропонуємо вашій увазі відеомініконцерт бібліотеки 13 з віночка відомих пісень на слова поета-пісняра Ю. Рибчинського.




четвер, 21 травня 2020 р.

ТЕТЯНИ ВИННИК "ДОБРИК І ЙОГО ПРИГОДИ"

#бібліотеки_Соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе #ПРОЧИТАННЯ#дитячі_книжки#книги_фонду

   Якщо ви хочете почитати своїй дитині цікаву книжечку, то наша ПОВІСТЬ "ДОБРИК І ЙОГО ПРИГОДИ" ТЕТЯНИ ВИННИК - книга з фонду бібліотеки 13 - стане вам у нагоді. А вона ще й з автографом автора. Так-так. Пані Тетяна була у нас на зустрічі з дітками.
   Тетяна Винник, українська письменниця, родом з Ніжина у своїй повісті описує про захопливі пригоди доброго, спостережливого й кмітливого пса - Добрика, який мріє мати ім’я, вміє терпіти, любить людей і допомагає їм та не боїться пригод.
   Він дуже спостережливий і кмітливий Пес. Живе на вулиці і мріє мати ім’я, як усі домашні пси.
   Він — просто Пес, який любить людей і допомагає їм. Тому й назвали його Добриком
   Книгу "Добрик і його пригоди", видав Видавничий центр "Академія" для читачів молодшого шкільного віку, яким головний герой на сторінках книги залишив завдання: десь з’єднати крапочки й розмалювати малюнок, в іншому місці – розгадати загадку, від якої залежала подальша доля пса.
  Разом із яскравими й сучасними ілюстраціями Віталія Бугари і малий, і дорослий читач легко поринуть у мандри неймовірними краями, де доброта допомагає впоратися з усіма халепами й отримати омріяне.
   Тетяна Винник – письменниця, громадська діячка, журналістка, перекладачка. Головний редактор дитячого журналу "Крилаті". У доробку – безліч творів для дітей і дорослих. Неодноразово відзначена українськими й міжнародними нагородами за досягнення в літературі: Всеукраїнська премія Держкомтелерадіо за дитячу книгу "Відлуння нашої хати", премія "Благовіст", ім. М. Коцюбинського, Україно-німецька премія ім. Олеся Гончара та ін.
   Дипломантка "Коронації слова", лауреатка поетичного турніру у Лондоні. Голова ГО "Центр новітніх ініціатив та комунікації". Ініціаторка й організаторка низки літературних і мистецьких фестивалів, а також збору книжок для бібліотек на Сході.
   Є автором поетичних збірок "Золотоноша" (2003), "Гетсиманська молитва" (2005), "Самоспалення дерева" (2008), "Прокинусь живою" (2014).
  Вірші Тетяни Винник перекладені англійською, болгарською, російською, французькою, грузинською, польською, вірменською, італійською та румунською мовами.
   Авторка повістей для дітей "Відлуння нашої хати", п'єс для дітей "Метелик і Свічка", збірки оповідань для дітей "Добро переможе зло", "Сніговірші для малят", "Україна починається з тебе", "Вишиванка для сонечка".
   З 2018 року — Відповідальний секретар Національної Спілки письменників України.


Вишиванка моя, вишиванка

#бібліотеки_соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе #ПРОЧИТАННЯ#всесвітній_день_вишиванки#книги_фонду

   "Вишиванка моя, вишиванка" - книги з фонду бібліотеки 13 на тему.
   Гарна й ошатна, оздоблена символічними орнаментами сорочка, наша рідна вишиванка сьогодні стала не просто елементом одягу, а своєрідною міжнародною візитівкою українців. Поза часом і модою, вона є елементом традиційної народної культури.
   Вишивальниці створювали неповторні авторські артефакти, але виконували їх у руслі багатовікової української вишивальної традиції. Пам'ятайте про це і долучайтесь до невичерпної скарбниці українського вишивального мистецтва.
   Українська вишивка — перлина народної культури, візитівка українців та справжній культурний код, що зберігає в собі традиції наших предків. Чудові орнаменти, прості крої сорочок, гармонійне поєднання кольорів… Вишиванки — це окраса українського традиційного одягу.
   Пропонуємо вам видання з фонду бібліотеки 13 про вишиванки та вишивки.
  Видання Л. Бебешко "Українська вишиванка"
Містить схеми моделей жіночих і чоловічих вишиванок. Композиції створені на основі старовинних колекційних взірців, але з урахуванням сучасних тенденцій вишивання. Поліські, бойківські, галицькі, буковинські, закарпатські, слобожанські, полтавські, подільські орнаменти.
   Схеми розроблені автором за кращими колекційними взірцями з музейних і приватних колекцій. У книжці є все, що необхідно для того, аби створити та власними руками вишити красивий український одяг для дорослих і підлітків: детальні схеми узорів для різних деталей сорочок, вказівки щодо вживання різноманітних поверхневих швів, схеми крою тощо.
   Т. Кара-Васильєва "Українська вишивка"
 Книга знайомить читача з історією української вишивки від X до XX століття. Розглядаються особливості самобутньої народної вишивки, її локальні характеристики щодо історико-етнографічних регіонів, описуються основні техніки шитва, розкриваються символіка рушників, їхнє значення у святах і обрядах. Висвітлюються особливості монастирського шитва XVI—XVIII століть, панського середовища XIX століття, звернення митців авангарду до традицій народної вишивки на початку XX століття. Видання розраховане на учнів шкіл, студентів художніх закладів, викладачів народознавства, широке коло читачів, усіх, хто прагне навчатися вишивати.
Сьогодні в маси повертається інтерес до традиційних нарядів. Але не варто забувати, що вишивка – не лише декор. Це ціла історія, закодована в штрихах. За візерунком та кольорами можна дізнатись про географію та призначення одежини. Тому вишиванку варто обирати з обачністю.
   Хочете дізнатись більше про цей вид народної творчості, почерпнути натхнення для пошуків нової сорочки, чи спробувати вишити свою власну? Почніть з цієї книги.
   Чумарна М. "Вишивання долі"
  Це розвідка про потаємні коди української орнаментальної символіки, яка поглиблює тему космічного буття людини в потоках світлоносних енергій матеріального світу, частково розкриту Марією Чумарною у книзі «Код української вишивки».
   Вона в новому ракурсі розкриває можливості впливу людини на долю, на здоров'я власного тіла, благополуччя сім'ї і роду через повернення до джерел духовного знання наших предків.
   Особливістю нової книжки є те, що вона наближена до потреб тих, хто практично займається відновленням зразків стародавньої вишивки, хто шукає нових «старих» ідей у творенні власного одягу. Тут подано 56 видів техніки шитва, розкладки узорів, які підготувала і систематизувала майстер художньої вишивки Віра Чипурко.
   Книга рекомендована найширшому колу шанувальників українського народного мистецтва.
   Відкрийте для себе скарбницю українського вишивального мистецтва за допомогою відеопрезентації бібліотеки "Вишиванка моя, вишиванка".