Користувачі бібліотеки 13 не з розповіді знають про нашу етнокімнату - музей предметів побуту української народної старовини "Хата під стріхою". Частенько на краєзнавчі заходи або екскурсії до нас навідуються школярі та вихованці дитячих садочків. Народна світлиця відкриває перед ними красу бабусиної пісні, пам'ять родоводу, неповторність української оселі, життєйську мудрість та витончену поезію свят і обрядів, а головне – тут формується національна свідомість юних, виховується патріотизм, запліднений народним духом.
У музеї експонуються речі домашнього вжитку, предмети побуту, знаряддя праці, національне вбрання.
Найцікавіші експонати – прялка, потемнілі від часу ікони, дерев’яні ночви, ступа, рублі та качалки, вугільна праска, сита, дитяча колиска, рогачі (вилошники), глиняні глечики, макітри, ціп, серп, коромисло та багато іншого. Подіуми для експозицій переходять у дерев'яну лаву. Нашою гордістю є старі вишиті жіночі сорочки з домотканного полотна, які подарувала бібліотеці наша користувачка. Давній обереговий код випромінюють вишиті рушники. А стежечкою до цього скарбу є різнокольорова ручної роботи доріжка. І віє духом старовини.
Збираючи пам’ятки матеріальної і духовної культури, предмети побуту української народної старовини, ми мали на меті зберегти для майбутнього покоління нашу етнографічну історію, донести до наших днів колоритне надбання дідів-прадідів, вести народознавчу освітньо-виховну роботу серед молоді і діток району.
Надбання нашої етнокімнати формують образ сільського життя, створюють відчуття справжнього занурення в колорит українського села. Тут можна відчути «душу» нашого народу. Іноді здається, що в таких старовинних хатах зберігається символічний ключ від таємниці і суті нашого буття.
Етнокімната-музей "Хата під стріхою" - це жива казка з духом наших пращурів, скарбниця пам'яток традиційної культури народного мистецтва українців, етнографічних раритетів.
Здавна на Україні був такий звичай: кожен, хто заходив до хати, мав поглянути на покуть, на ікони, привітатися до них, тим самим віддаючи шану сакральному простору оселі і показуючи, що в душі немає лихих намірів. Наші ікони-обереги подаровані нам з Житомирської та Волинської областей.
Тут можна побачити етнічне вбрання з регіонів нашої країни.
В Україні здавна садили льон, коноплі. Ми маємо зразки як тіпаних волокон цих видів промислових сільськогосподарських культур, так і ткані вироби. Є у нас дуже яскраві рядна і надзвичайно гарні вишиті колишніми господинями рушники, подушки з вишивкою.
Український традиційний рушник – це прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна, що має на кінцях, а часто і на всьому полі різноманітні вишиті або виткані композиції, які відображають світогляд та звичаї предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров'я. Рушники є символом матеріальної культури слов'ян, важливою складовою обрядів та ритуалів.
Вишивати рушники – давній український народний звичай.
Маємо колекцію вишитих жіночих сорочок та побутових речей.
Експозицію по текстилю доповнюють живописні твори народних художників, а ще є вишиті картини українських умільців.
Рідкісним експонатом етнокімнати є дерев'яна дитяча колиска, яка металевим гаком підвішувалась до сволока під стелею.
Маємо коромисло – дугоподібну дерев’яна вигнуту палиця для ручного перенесення вантажу із зарубками або гачками на кінцях, за які і зачіплюється вантаж. У нашому випадку - відра з водою.
Є дерев'яна прядка, гребені для прядива.
Чавун – посудина, горщик із чавуна (сплав заліза з вуглецем).
Діжки. Це - циліндрична дерев'яна посудина, виконана в бондарській техніці (із окремих клепок і стягнена дерев'яним або металевим обручем).
Дерев'яні корита - довгаста посудина для замісу тіста, купання дітей, годівлі або напування тварин, птиці. У господі їх було декілька. Воно виготовлялося з дерева: половинку розколотої колоди обробляли й видовбували з плоского боку. Корита бувають зазвичай вербові, липові, осикові.
Є плетений виріб ХХ ст. - кошіль з лози. Дерев'яні сита, ціп, рубанок, киянка, лопата для висаджування хліба в піч, рогачі (вилошники), серп.
Рубель – відноситься до старовинного знаряддя селянського домашнього вжитку — вузька дерев’яна дошка з ручкою і поперечними зарубками для качання (прасування) білизни переважно з домотканих або грубих тканин. До нього в парі використовують дерев'яну качалку, на яку й намотують білизну.
Маємо і вугільну праску або ж залізко – елемент побутової техніки для вирівнювання складок і заминів на одягу (прасування).
На столах розміщене різноманітне начиння.
Макітри – конусоподібний посуд, виготовлений із випаленої глини, для сходження тіста або для перетирання маку макогоном чи подрібнення інших харчових продуктів.
Різноманітні глиняні глечики (гладишки).
Один з них (наша гордість) дістався нам з чернігівських археологічних розкопок. Є тарілки з глини (мальована кераміка), дерев'яні ложки, черпаки декоративно-ужиткові речі.
Прикрасою такого чудового раритетного надбання є велика дерев'яна ступа з костилем. Хтось колись у ній перебивав мак для начинки у пиріжки. Скажу по секрету, серед них була і я.
Гарним доречним тандемом до наших експонатів є неперевершені вироби з глини доброї нашої близької знайомої і помічника бібліотеки, народного майстра Наталії Бойко.
Зайдеш до кімнати, сядеш на лаву, вдихнеш повітря із запахом бабусиних сіней, під ногами домоткана картата доріжка, і відчуваєш зв'язок з минулим, яке ніби клечать на Зелені свята лікує, надає сил. І така гордість заходить до душі. Ми все правильно зробили. Нехай діти знають і люблять своє українське.
А наші народознавчі обрядові свята традиційно святкуються в етнокімнаті, де ви зможете побачити сутність українського народу, який віками творив культуру, традицію, пісню, мистецтво. І ви відчуєте той сакральний простір, який живить кожного з нас, почуєте пісню рідного краю. І вона вже ніколи не перестане звучати у вашій душі…
Немає коментарів:
Дописати коментар