«Там, де пісня — там любов»

Українські ліричні пісні — мов ковток свіжого повітря: вони зігрівають душу й надихають жити далі. Саме ця щира, тепла і вічна тема стала провідною на занятті клубу пісні «Надія» бібліотеки для дорослих №13, що відбулося 3 лютого.

Під час зустрічі говорили про кохання в українській пісенній традиції — ніжне й пристрасне, щасливе й зболене, але завжди світле й життєствердне. Згадували, як пісня допомагала нашим попереднім поколінням зізнаватися в почуттях, переживати розлуку, чекати й вірити, як вона ставала підтримкою у складні моменти життя.

Звучали українські пісні — мелодійні, проникливі, близькі серцю кожного. Спів об’єднав учасниць, наповнив простір теплом, щирими емоціями та спогадами, подарував відчуття внутрішньої рівноваги й радості.

Такі зібрання дарують гарний настрій, душевне полегшення, віру в добро та силу кохання. Вони нагадують: поки звучить українська пісня — живе надія, підтримка й любов, які так потрібні кожному з нас.

«Повернене ім’я: Валер’ян Підмогильний»

Валер’ян Петрович Підмогильний (1901–1937) — український письменник, перекладач, літературознавець, один із найяскравіших прозаїків доби «Розстріляного відродження». Його творчість стала важливим етапом розвитку української модерної прози ХХ століття.

Письменник увійшов в історію літератури як майстер психологічного аналізу, глибокого осмислення внутрішнього світу людини, її морального вибору та місця в суспільстві. У своїх творах він сміливо порушував теми урбанізації, самотності, духовних пошуків і суперечностей між особистими прагненнями та соціальними умовами.

Найвідомішим твором Валер’яна Підмогильного є роман «Місто», який став першим українським урбаністичним романом і залишається актуальним і сьогодні. Окрім власної прози, він багато працював як перекладач, відкриваючи українському читачеві твори європейських класиків, зокрема Анатоля Франса, Гі де Мопассана, Оноре де Бальзака.

Життя і творчість письменника були трагічно обірвані сталінським режимом. У 1937 році Валер’ян Підмогильний був розстріляний, ставши жертвою сталінських репресій. Його ім’я, як і імена багатьох митців «Розстріляного відродження», довгий час замовчувалося, але сьогодні повертається до читача як важлива частина української культурної спадщини.

Бібліотека для дорослих №13 підготувала інформативну та цікаву вікторину «Повернене ім’я: Валер’ян Підмогильний»  до 125-річчявід дня народження Валер’яна Петровича Підмогильного (1901 -1937), українського письменника, перекладача, одного з найвизначніших прозаїків українського «Розстріляного відродження». Жертва Сталінських репресій.

«Краса з турботою: рукоділля, що надихає»

Сьогодні, 29 січня, у бібліотеці для дорослих №13 відбулася щира й натхненна зустріч жіночого клубу рукоділля «Відрада». У затишному колі учасниці ділилися плодами своєї творчості та любов’ю до ручної праці.

Наші рукодільниці із зацікавленням знайомилися з роботами колег-майстринь: стіл прикрасили картини, створені власними руками, одяг і сумки засяяли новими візерунками завдяки вишивці, а в’язані іграшки й теплі шкарпетки дарували відчуття затишку. Особливе захоплення викликали вироби з перероблених ниток — приклад того, як звичайним матеріалам можна подарувати друге життя та перетворити їх на корисні й красиві речі. Кожен виріб — це історія, вкладена праця, терпіння й душевне тепло.

Ось такі зустрічі мають велику користь. Рукоділля допомагає зняти стрес, відновити емоційну рівновагу, розвинути творчі здібності та дрібну моторику. Спільна діяльність об’єднує, дарує відчуття підтримки, спілкування та приналежності до дружньої спільноти. А ще — це приклад усвідомленого ставлення до речей, коли старі матеріали перетворюються на нові, корисні та красиві вироби. 

Клуб «Відрада» — це місце, де народжується натхнення, підтримується традиція ручної праці та панує тепла, щира атмосфера. 

«У гармонії слова й мелодії»

На черговому занятті клубу пісні «Надія», яке відбулося 27 січня, ми звернулися до безцінної скарбниці української культури — народних ліричних пісень. Саме вони з покоління в покоління передають почуття, переживання й мрії нашого народу, його любов до рідної землі, родини, життя.

Під час зустрічі говорили про значення ліричної пісні для українців: як через прості, але щирі слова вона вчить співпереживати, берегти духовні цінності, пам’ятати своє коріння. Ці пісні — мов жива історія, у якій відлунюють і радість, і смуток, і надія.

Звісно ж, співали улюблені ліричні пісні, що наповнювали простір теплом і гармонією. Вони піднімали настрій, дарували внутрішній спокій, об’єднували учасників у щирому спільному звучанні. А ще — зцілювали душу, надихали, підтримували віру в добро й силу українського духу.

Такі зустрічі вкотре доводять: народна пісня — це жива емоція, джерело єдності та надії, яка сьогодні так потрібна кожному з нас.