Слов'янська писемність виникла в IX столітті, приблизно в 862 році. Новий алфавіт, названий «кирилицею» на честь візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, отримав ім'я Кирило. Його підтримував старший брат Мефодій у справі освіти слов'янських народів.
Паралельно зі створенням абетки брати почали перекладати Євангеліє та Псалтир з грецької на слов'янську мову. Кирило та Мефодій переклали багато книг зі старогрецької мови, започаткувавши слов'янську літературну мову та книжкову справу. У середньовічній Європі слов'янська мова стала третьою мовою після грецької та латинської, якою поширювалося слово Боже.
Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала велике значення для всіх слов'ян: вони підняли рівень освіти і спільної культури слов'янських народів, заклавши основи церковнослов'янської писемності, яка стала фундаментом усіх слов'янських літератур.
Входження праукраїнської етномовної території до слов'янської прабатьківщини сприяло тому, що українська мова увібрала в себе значну частину праслов'янської мовної спадщини, яка в інших слов'янських мовах збереглася меншою мірою або зовсім зникла. Протягом суспільно-економічного і культурно-політичного розвитку різних українських земель продовжувалося зближення окремих регіонів і консолідація їхнього населення, що призвело до формування української народності, а згодом і нації.
Сьогодні, на культурному фронті, триває щоденна боротьба з російською агресією за збереження українських культурних матеріальних та нематеріальних цінностей.
Немає коментарів:
Дописати коментар