"Остап Вишня - Іронічний до себе, доброзичливий і наївний, як дитина"

   Остап Вишня - український письменник, новеліст, класик сатиричної прози XX ст.

    О. Вишня широко визнаний, як на Україні так і за рубежем. Протягом усього свого творчого шляху письменник-гуморист виступав як талановитий і неповторний митець, слово якого глибоко проникало в пласти народного життя й успішно слугувало його безупинному поступові. Справеливо буде сказати: творчість гумориста надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, про що він полишив щирі свідчення в своїх щоденникових записах.

     Остап Вишня з великою сердечністю говорив про суспільне покликання письменника, про вірність нашого мистецтва правді життя, про любов і повагу людини до праці. Органічність цих роздумів митець підтвердив своєю художньою творчістю.

   Перший надрукований твір Остапа Вишні - "Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)" вийшов у камянець-подільській газеті "Народна воля 2 листопада 1919 р." В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів письменника, а з квітня 1921 р. розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше зявився 22 липня 1921 р. в "Селянській правді" під фейлетоном "Чудака, їй-богу!"

 

   О. Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Він започаткував новий жанр - усмішка. Усмішка - це різновид фейлетону та гуморески. Автор "Вишневих усмішок" освоював і розвивав традиції вітчизняної та світової сатиричної літератури й народної творчості.

   Збірки усмішок письменника: "Діли небесні", "Кому веселе, а кому й сумне", "Репяшки", "Вишневі усмішки (сільські)", "Вишневі усмішки кримські", "Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився", "Лицем до села", "Вишневі усмішки кооперативні", "Ну й народ", "Вишневі усмішки закордонні".

 

  Вишня працював над перекладами творів російської та світової класики - М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, М. Твена, О'Генрі тощо.

 

  У своїх творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, вважаючи, за Гоголем, що "кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися".