Скарбничка мудрості УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.

Скарбничка мудрості УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. (Саме  УКРАЇНСЬКОГО). 1854р. Як актуально. 

Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.

Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. 

ГЛІБОВ ЛЕОНІД

ВОВК  ТА  ЯГНЯ

На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого кусає та ще й б'є -

Затим що сила є...

Примір не довго б показати,

Та - цур йому! Нащо чіпать?..

А щоб кінці як-небудь поховать,

Я хочу байку розказати.

Улітку, саме серед дня,

Пустуючи, дурне Ягня

Само забилося до річки -

Напитися водички.

От чи пило, чи ні - глядить:

Аж суне Вовк - такий страшенний

Та здоровенний!

Та так прямісінько й біжить

До бідного Ягняти.

Ягняті нікуди тікати;

Стоїть, сердешне, та дрижить...

А Вовк, неначе комісар, кричить

(Він, щоб присікаться, знайшов причину):

- Нащо се ти, собачий сину,

Тут каламутиш берег мій

Та квапиш ніс поганий свій

У чистую оцюю воду?

Та я тобі за сюю шкоду

Ти знаєш, що зроблю?..

Як муху, задавлю!

- Ні, паночку,- Ягня йому мовляє,-

Водиці я не сколотив,

Бо ще й не пив;

А хоч би й пив, то шкоди в тім немає,

Бо я стою зовсім не там,

Де треба пити вам,

Та ще й вода од вас сюди збігає...

- Так себто я брешу? - тут Вовк йому гукнув. -

Чи бач! Ще і базікать стало...

Такого ще поганця не бувало!..

Здається, ти й позаторік тут був

Та капості мені робив... Тривай же!

Ти думаєш, що я забув?

- Помилуйте! - йому Ягнятко каже,-

На світі я ще й году не прожив.

- Так брат твій був.

- Нема братів.

- Так, може, батько,

Коли не дядько...

Або ж хто-небудь з ваших був...

Хіба не знаю я, не чув,

Що ви усі мене б із'їли,

Якби вловили?

Собаки й вівчарі твої,

Усі ви - вороги мої:

Од вас мені життя немає...

Ще мало я терпів?

- Так чим же я вам досадив? -

Ягнятко, плачучи, питає.

- Цить, капосне! Либонь, не знає...

Ще й огризається, щеня!

Що ти за птиця?! Ти - Ягня!

Як сміло ти мене питати?

Вовк, може, їсти захотів!..

Не вам про теє, дурням, знати! -

І -Вовк Ягнятко задавив...

Нащо йому про теє знати,

Що, може, плаче бідна мати

Та побивається, як рибонька об лід:

Він Вовк, він пан... йому не слід...

1854