Марія Оксентіївна Примаченко — українська народна художниця, представниця «наївного мистецтва», лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, заслужений діяч мистецтв УРСР з 1970, народна художниця України, 2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Примаченко.
Джерела її творчості є і в повсюдно вживаних в Україні настінних хатніх розписах, — одному із найстародавніших жанрів світового декоративного мистецтва, — і в тому орнаментальному та пісенному багатстві, що входило у дитячу свідомість з колисковою матері, та оточувало її щодня. Це і медяники, що робилися у вигляді фантастичних тварин, і весільні вироби з тіста, якими славилася серед односельчан Марія, і старовинні тканини, килими, вишивки, вибійки. Твори Примаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Це ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя. Процес її творчості є феноменом дивовижного сплаву конкретного мислення, інтуїції, фантазії і, нарешті, підсвідомого, коли відчиняється «будиночок чаклунки» і звідти виходять у світ її небувалі, часом химерні образи.
Творчість Примаченко здатна викликати асоціації у глядача. Безумовно, головним фактором, що визначає неповторність мистецтва Примаченко, є її рідкісний талант, - саме завдяки своєму натхненному покликанню зуміла вона вловити і висловити інтонацію української культури, донести її теплий і людяний тембр.
Сюжетні твори Примаченко — при усій їхній самобутності — мають деяку спільність з народними картинками. А ось фантастичні звірі — це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі — порівняння тут зайві. Приймаченківські фантастичні звірі — це і пересторога («Будь проклята війна!»), і заклик до дружби, до миру. Укрупнені форми небачених звірів, справжня злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба слугують створенню вражаючого своєю емоційною силою образу. Вступає у дію магія справжнього мистецтва: звірі ніби ворушаться, дихають, ростуть у нас на очах.
Разом з незаперечним тяжінням до декоративності у творчості Примаченко набуває подальшого розвитку її прагнення до втілення виразного словесного образу. Тут слід згадати про творчу співдружність двох поетів — Марії Примаченко і Михайла Стельмаха, співдружність, що подарувала дітям чудові книжки «Журавель» та «Чорногуз приймає душ». Виконала Примаченко й ілюстрації до українських народних дитячих пісень «Ой коники-сиваші». За характером світосприймання, за специфікою відбору найголовнішого, найобразнішого, за мірою узагальнення малюнки Примаченко якнайбільше відповідають образній структурі дитячих казок. Але Примаченко у жодній з виставочних робіт не повторила своїх блискучих ілюстрацій. Отже, вона добре розумілася на різниці книжкового малюнка і картини.
У творчості Марії Примаченко загалом узгоджуються тематично-сюжетні й орнаментально-декоративні композиції. Загальнолюдська тема боротьби добра і зла наскрізь проходить крізь її мистецтво. Добро у неї завжди перемагає.
Незадовго до своєї смерті Марія Примаченко сказала: «Головне, щоб на тому світі були папір і фарба». Бо опиниться вона там, де живуть її звірі і ростуть її квіти.
Незадовго до своєї смерті Марія Примаченко сказала: «Головне, щоб на тому світі були папір і фарба». Бо опиниться вона там, де живуть її звірі і ростуть її квіти.
Бібліотечні джерела:
Безклубенко С. Мистецтво - К.: Казка, 2010р.
Митці України - К.: Українська енциклопедія, 1992р.
Скляренко В. 100 відомих жінок України - Харьків: Фоліо, 2006р.
Чумацький шлях 1/2016р.
