Наш священний обов’язок – навіки зберегти пам’ять про воїнів-визволителів, які вигнали ворога з нашої землі та здобули перемогу. У цей день ми згадуємо тих, хто загинув на полі брані, кого нацисти замучили в концентраційних таборах. Ми вшановуємо фронтовиків, трудівників тилу, вдів і дітей війни, усіх тих, хто день за днем наближав Велику Перемогу.
Які знайомі події. Вимальовуються паралелі. Та мова йде про іншу дату.
Щороку 22 червня український народ відзначає День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Згідно з указом Президента України від 17 листопада 2000 року, день встановлено з метою: «…всенародного вшанування пам’яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності … на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…».
Для України Друга світова війна — національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси й часом вбивати інших українців. У розгромі нацизму брали участь українські солдати в лавах Радянської армії (понад 6 млн), вояки УПА (понад 100 тис.). Друга світова війна для України не обмежувалася лише бойовими діями та окупацією її сучасної території, а й включала участь українців у бойових діях на всіх воєнних театрах. Війна відкрила для українців руйнівну “силу” обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України (Голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл тощо). Разом із тим тривалий час замовчувались численні злочини комуністичного режиму на нашій землі (розстріли політичних в’язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу і знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих у море разом із санітарними машинами тощо).
Слід зазначити, що Україна, не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення - близько 5 млн, 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратили притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.
У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти — сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.
Ми пам’ятаємо тих, хто так і не повернувся з війни. Тих, хто першими взяли на себе страшний удар. І тих, чиї життя були покалічені та зруйновані у тій страшній війні.
Мав рацію великий британський лідер Вінстон Черчиль, який після Другої світової війни з її масовими жертвами та надіями на подальше мирне майбутнє людства якось пророче заявив, що фашисти майбутнього будуть називати себе "антифашистами". Це тому, що він бачив, що після Нюрнберзького військового трибуналу нацистське тоталітарне зло не було покарано повністю. У ті роки воно збереглось під личиною режиму іншого диктатора, також відповідального за початок Другої світової війни – Сталіна з його тоталітарним режимом. Це зло поступово набирало сили і вибухнуло у лютому 2022 році вже новою вбивчою повномасштабною війною в центрі Європи з вини вже іншого тоталітарного режиму в Москві – рашистського диктатора путіна.
Таким чином, ідеологія сучасного російського рашизму є насправді лише обгорткою справжнього нацизму, захованого в неї.
Звідси і висновки, які негайно треба зробити, щоб не допустити переростання війни в Україні в Третю ядерну світову війну, що вочевидь стане останньою для людства та його існування на Землі.
Найкращою пошаною загиблих у Другій світовій війні стануть термінові і жорсткі заходи з припинення війни рашизму-нацизму проти України та показове жорстке покарання винних в її початку та веденні. Має бути новий Маріупольський, Харківський або Бучанський трибунал з воєнних злочинів, а на лаві підсудних – вся верхівка рашистського імперського рейху, а також інші російські воєнні злочинці.
І поки не буде здійснено заявлене вище, не можна вважати, що перемога над світовим нацизмом, у тому числі його російським різновидом – рашизмом – є остаточна, і не призведе до загибелі всього людства під час нової, Третьої світової війни.
Бажаєте поглибити знання або згадати знане, пропонуємо підбірку книг про тяжкі лихоліття нашого нескореного волелюбного мужнього українського народу.
📗Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
📙Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.
📘Дорошенко Д. Нариси історії України. - К., 1991. - Т. 1-2.
📕Шкляр В. Троща. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017
📗Кокотюха А. Чорний ліс. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017
📙Кокотюха А. Червоний. Без лінії фронту. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
📘Пономаренко Р. Бойова група "Байєрсдорф". – Тернопіль: Мандрівець, 2017
📕Івченко В. Два пасинки Митрополита. – Брустурів: Дискурсус, 2017
📗Бондарук Л., Зек Б, Яцечко-Блаженко Т. Проект "Україна". Волинь 1939-1946 років. Окупована, але нескорена. - Х.: Фоліо, 2020.
Немає коментарів:
Дописати коментар