Вербна Неділя

#бібліотеки_Соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_онлайн #бібліотека_вербна_неділя

    Сьогодні, 12 квітня, відзначають Вербну Неділю, яка припадає за сім днів до Великодня. Цим православним святом закінчується шеститижневий Великий піст з Вербним тижнем (Страсним), що завершується православним святом – Вербною неділею. Це перехідне свято, Вербна неділя  багатьма мовами світу називається Пальмовою неділею — з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в'їзду Господа Ісуса в Єрусалим. Однак на слов'янських територіях, де пальми не ростуть, а весна настає з цвітінням верб, пальмові гілки люди замінили вербними, які починають зеленіти і цвісти, та відповідно і назва свята змінилася: білоруською — Вербніца, болгарською — Цветніца, сербською — Цвети, словацькою — Квітна неділя (у деяких місцевостях України Вербну неділю також називають Квітною).

    У Вербну неділю християнами відзначається вхід Ісуса Христа у Єрусалим. За описами у Євангеліях народ зустрічає його як царя і кидає йому під ноги пальмові листки. У середземноморському регіоні пальми вважались знаком життя і перемоги, а у Ізраїлі символом незалежності та перемог ізраїльського царя. Ослиця (осел) за єврейською традицією є символом скромності царя і його ненасильницької влади.

    Віддавна особливу радість приносили шоста неділя і останній перед Великоднем тиждень, який має кілька народних накличок: Чистий, Жилавий, Білий, Цвітний тиждень. Шутковим чи Квітним тижнем називали в Галичині.

    У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослужіння сходяться всі — старі й малі, бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу"(але не за умов карантину!) . Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька "котиків" — "щоб горло не боліло".

    Колись господарі, повертаючися з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». А решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Після церкви люди одне одного били такою свяченою вербою, примовляючи: "Не я б'ю — верба б’є, За тиждень Великдень, Недалечко червоне яєчко!".

    Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли а, б'ючись, примовляли:

"Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!".

В Галичині примовляли так: "Баська (лоза) б’є — не заб'є,

За тиждень — Великдень!".

А також:

"Шутка б'є — не я б'ю,

Віднині за тиждень

Буде в нас Великдень!".

    Посвячені галузки затикали у хліві та стайні, «щоб нечиста неправувала, а шутка захищала хату, хлів, двір од грому й пожежі». Решту ж клали за образи на покуті. Вважалося, що це дерево вельми помічне від багатьох недуг і має неабияку чудодійну силу. Виганяючи вперше корів на пасовисько, їх обов'язково благословляли свяченою вербою, «щоб нечисть не чіплялася до тварин і не губила череди». З дрібніших галузок чи листочків робили відвар або горілчану настоянку й лікували нею людей від головних болів, пропасниці, гарячки, шлункових хвороб, заживляли рани на тілі, використовували як натирання при ревматизмі.

    Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилось освяченим в наступному році, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило. На честь верби – вісника весни – сільська молодь влаштовувала свято. "Вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, дівчата прихорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівуючи веснянку: "Ой вербо, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиться!". Взявшись за руки, водили хороводи… Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою. Зазначимо, цього року це свято припадає на період карантину в Україні, тому людям радять залишатися вдома та дивитися богослужіння онлайн.

    Народні прикмети.

  Якщо у Вербну неділю тепло і сухо, то буде багато фруктів, якщо вітряно - то чекали холодного літа, якщо було морозно, значить повинна була піти пшениця.

  Якщо вдариш по тілу гілочкою верби — буде міцне здоров’я весь рік.

  Вважалося, якщо з'їсти "котик" верби, то не буде боліти горло.

    Про народні забобони.

  За народними забобонами у Вербну неділю не можна прибирати в будинку і працювати, не можна шити, прати, вишивати, не рекомендують займатися фізичною працею, також заборонено лаятися, лихословити й бажати комусь зла.

    У М. Рильського є вірш про вербова гілку.

Вербова гілка зацвіла

У мене на столі,

Як символ сонця і тепла,

Ще схованих в імлі,

Як знак зеленої весни,

Котра ще вдалині,

Як знак, що щастя сад рясний

Даровано мені.

Вербова гілка на столі

У мене розцвіла…

Прилинуть, серце, журавлі,

А в них на кожному крилі

Дар сонця і тепла!

13 лютого 1946 p.