#бібліотеки_Соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_онлайн #ПРОЧИТАННЯ #лірика #малювання_в_бібліотеці#вірші_про_кохання
У суботу у нас в бібліотеці 13 як завше - художній клуб "Лілея". На останньому занятті (так символічно!) була створена картина-подарунок на день народження (яке, до речі, ще й 8 Березня) "Двоє". Ці двоє вже 33 роки поруч. Карантин. Дивлюсь на малюнок на стіні в кімнаті - гріє душу. Художник (даруйте, голосно сказано, але ми віднедавна художники - аматори) переносить свої почуття на полотно, а поет у слова ліричних віршів. Іноді здається, про кохання написано так багато, що вже й писати нічого. Адже все вже сказали до тебе, у тисячах рядків, слів, тонів, співзвучностей та ритмів. Проте це відчуття зводиться нанівець, коли справжнє кохання приходить до тебе, коли воно стає твоїм почуттям, твоїм життям – і миттєво усвідомлюєш: хай багато людей сказали про нього до тебе, та ніхто не сказав про нього за тебе. Бо ж у кожного історія своя, особлива, унікальна і неповторна.
Мабуть, тому інтимну лірику можна знайти у творчому доробку кожного поета. Можливо, тому в моменти романтичного натхнення чи душевних потрясінь від втраченого кохання, люди шукають їх втілення у рядках талановитих майстрів слова. Для когось ці вірші – політ, для когось – прозріння, комусь вони стануть ліками, а комусь здадуться тихою сердечною розмовою з хай незнайомою, а все ж рідною людиною. Часи змінюються, але коханню, романтиці, ніжності, відданості завжди є місце. Усім любові!
Я радо йду у твій полон,
в зіниці звабливі і темні.
Із човників твоїх долонь
стікає сонця мед на мене.
І виростає маєво густе,
ростуть над нами дивні трави.
І пахнеш ти, як синій степ,
омитий свіжими вітрами…
А потім понесеш в очах,
в зіницях радість невгасиму,
що в травах травень нас звінчав,
що дав нам сподівання сина.
(Ігор Калинець)
Немає коментарів:
Дописати коментар