Подвижник української справи.

                           

14 січня 2022 року виповнюється 140 років із дня народження Івана Огієнка (митрополита Іларіона) (1882–1972), церковного, громадського та політичного діяча, історика церкви, мовознавця, лексикографа, педагога. 

1909 завершив навчання в Київському університеті. 1915-1918рр. - приват-доцент Київського університету, співзасновник Українського народного (1917) та Українського державного (1918) університетів у Києві, фундатор і перший ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету (1918), один із активних діячів УАН, мережі національних вищих навчальних закладів, міністр народної освіти УНР (1919), міністр сповідань, головноуповноважений міністр УНР (1919–1920), професор теологічного факультету Варшавського університету (1926–1932), єпископ, архієпископ, митрополит Холмський і Підляський (1940–1944). Першоієрарх Української греко-православної церкви в Канаді (1951–1972). 

Огієнко – перекладач Біблії та низки богослужбових книг на українську мову, автор віршованих творів релігійного змісту, багатьох праць з історії, культури, канонічного права, славістики, мовознавства й інших дисциплін. Як учений належав до представників української державницької школи, що постала в його творчості із критичного переосмислення новонародницької, консервативної і національно-державницької ідеологій. Він відстоював ідею політичної самостійності держави та опори на власні сили у вирішенні її внутрішніх проблем.

Огієнко зробив значний внесок у розбудову архівної справи України, як джерелознавець увів до наукового обігу велику кількість цінних історичних пам'яток, у числі яких – українські, білоруські, молдовські, польські, словацькі, грецькі та ін. На основі виявлення джерел написав цикл монографій, розвідок, нарисів, посібників. Серед них: "Загублений Крем'янецький стародрук: “Синод луцький 1638” (1931), "Програма опису кирилівських стародруків: Для вжитку палеографічного семінару" (1932), "Загублена українська грамота першої половини ХV віку: Палеографічно-лінгвістичний нарис" (1935). Великим є його внесок в українську лексикографію. Редагував часописи "Рідна мова" (1933–1939), "Наша культура" (1935–1937, 1951–1953), "Слово істини" (1947–1951), "Віра й культура" (1953–1967).

Свято збирав Іван Огієнко те, що втримало народ від забуття, - його звичаї, фольклор, пісні, легенди, брав краще зі спадку, аби зберегти взаємність люду й мову, єдність літературного стилю, єдність культури, вивірені історичним поглядом. Іван Огієнко був із когорти подвижників. Його ім’я залишиться на скрижалях історії України, у вічній пам’яті народу. 

До 140-річчя від дня народження Івана Івановича Огієнка (митрополита Іларіона), патріота-соборника, українського історика і  письменника, мовознавця, видавця, педагога, громадського, політичного і церковного діяча бібліотека №13 підготувала історичний огляд "Подвижник української справи".

Огієнко І. Історія української літературної мови. - К.: Наша культура і наука, 2001. - 440 с.

Це одна з етапних праць ученого, яка за радянських часів вважалася особливо крамольною. В історичному розрізі, доступно і переконливо автор показав той воістину тернистий шлях, яким пройшла українська мова в умовах століть заборон, утисків, і обмежень, дослідив феномен незнищенності її як "душі нації", "найціннішого скарбу" народу. 

Капранови. Історія нашої церкви. - К.: Гамазин: 2018, - 80 с.

Усі ми знаємо, що Володимир хрестив Київ. Хто такі греко-католики, і чим вони відрізняються від католиків? Звідки в нас протестанти і старообрядці? Брати Капранови знамениті своїм вмінням розповідати просто і цікаво про найскладніші речі. Тому з цієї тоненької книжечки ви довідаєтеся не лише про карколомні пригоди, таємні змови та підступні інтриги, які супроводжували розвиток Української Церкви, але й дізнаєтеся про те, хто навчив Україну читати, друкувати книжки та завів у нас бібліотеки, хто склав першу абетку та привіз до Києва перший телескоп, чому в українських храмах так гарно співають – і багато іншого, прецікавого та надзвичайно потрібного кожному українцю.                                                             Тема "Іван Огієнко" розкрита на 71 с.

Огієнко І. Українське монашество. - К.: Наша культура і наука, 2002. - 396 с.

Більш ніж півстоліття перебував у канадському архіві невідомий досі рукопис твору, що склав назву цієї книги. «Українське монашество» – це поцінування й аналіз одного із загадкових і досі непізнаних феноменів вітчизняної історії – чернецтво, роздумування про скороминуще і вічне, духовне і бездуховне, про справжні і фальшиві людські цінності, про проблему вибору і обов’язку, які супроводжують людину протягом усього її земного життя. До цієї книги увійшли також інші твори автора, присвячені цій темі, – «Преподобна Анна Всеволодівна», «Преподобний Іов Почаївський», «Старець Паїсій Вличковський».

Огієнко І. Тарас Григорович Шевченко. - К.: Наша культура і наука, 2002. - 440 с.

Одна з небагатьох книг Івана Огієнка, яку він писав усе своє життя, але так і не довів свій творчий задум до кінця. Створені в еміграції сотні рукописних сторінок повернулися на Батьківщину лише тепер – більш ніж через чотири десятиліття після написання і через тридцять літ після смерті автора. До складу книги увійшла також передмова І. Огієнка до книги “Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови”.

Шаповал Ю. І. Мить історії: 366 мініатюр про людей і події. – К.: Парламентське вид-во, 2019. - 400 с.

"Мить історії: 366 мініатюр про людей і події" відомого українського історика Юрія Шаповала є результатом його подвижницької науково-популяризаторської, просвітницької праці на українському радіо. Кожна мініатюра – це філігранний есей, сповнений живої, свіжої інформації й водночас освітлений ­мудрим, часом іронічним, поглядом автора, що ховається здебільшого за подіями й персонажами, а проте присутній у всьому – і в доборі матеріалу, і в оригінальних ракурсах його висвітлення, своєрідній авторській мові й талановитому літературному стилі.                 Тема "Іван Огієнко" розкрита на 25 с.

Огієнко І. Рятування України. - - К.: Наша культура і наука, 2006. - 464 с.

Основу цього видання склали досі не друковані в Україні автобіографічні праці відомого вченого, державного і релігійного діяча, з-поміж яких – “Моє життя”, “Рятування України”, “На Голготі”, “Книга нашого буття на чужині”. Будучи не лише свідком, а й безпосереднім учасником подій, пов’язаних із тріумфом і трагедією Української революції 1917–1919 років, автор вважав “за свій конечний обов’язок” детально описати ту пору, дати майбутнім дослідникам матеріал, побудований на власних щоденниках та архівних документах.