Пам'ять жива

#бібліотеки_соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному #бібліотека_і_карантин #бібліотека_onlinе

   "Пам'ять жива".

   В Україні 18 травня - День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

   Наведемо історичну довідку.

  Після того, як у 1922 році на картах світу з'явився СРСР, Москва визнала татар, які жили в Криму, корінним населенням Кримської АРСР. Їм дозволяли розвивати свою культуру: у Криму були кримськотатарські журнали, газети, освітні установи і навіть музеї, бібліотеки і театри. Нарівні з російською, кримськотатарська мова була офіційною в автономії. У період 20-30-х років минулого століття татари становили близько 30% від усього населення.

   Але вже з початку 30-х Ради змінили своє ставлення до корінного населення Криму і до інших національностей, політика СРСР стала репресивною. Розкуркулення, виселення на північ і за Урал, потім насильницька колективізація і голодомор 1932-33 років, а далі чищення інтелігенції в 1937-38 роках. Усе це налаштувало кримських татар проти влади СРСР.

   Постанову Державного комітету оборони СРСР про виселення всіх кримських татар з території Криму було підписано Сталіним, а доповідну записку з обґрунтуванням підготував голова НКВС Берія. На його думку, близько 20 тис. татар дезертирували з Червоної Армії. Це породило побоювання з боку радянської влади в загрозі національній безпеці. Особливо враховуючи той факт, що Крим – "прикордонний район" із Туреччиною, від якої тоді теж очікували удару. Увесь татарський народ звинуватили в колабораціонізмі та "масовому знищенні радянських людей".

   Кримські татари історично мали тісний зв'язок із Туреччиною. Радянська влада вбачала в Туреччині потенційного суперника, а Крим був стратегічним плацдармом у разі конфлікту. Тож переселення було, так би мовити, перестрахуванням від імовірних саботажів і зрад з боку татар. Ба більше, з прилеглих до Туреччини кавказьких районів переселяли й інші мусульманські етноси.

   Почалося все рано вранці 18 травня 1944 року і завершилося о 16:00 20 травня 1944 року під контролем понад 32 тис. осіб військ НКВС. Татарам відводили до півгодини на збори, після чого на вантажівках їх відправляли до залізничних станцій, а звідти ешелонами на схід. Вагони були товарними, переобладнаними для перевезення людей: там були "пічка-буржуйка" і нари. Усього таких ешелонів було відправлено 70.

   Офіційно татарам дозволяли взяти із собою до 500 кг багажу, правда, реально вдавалося забрати набагато менше, іноді – взагалі нічого.

Такий переїзд змогли пережити далеко не всі – дорогою загинули близько 8 тис. осіб, здебільшого літні люди і діти. Найчастіше помирали від спраги і тифу.

   Деякі люди сходили з розуму, не витримавши страждань. У перші роки після депортації загинули, за різними оцінками, від 20 до 46% депортованих.

   У спецпоселеннях і без права повернутися до Криму татари перебували протягом другої половини 50-х, поки не настала доба хрущовської десталінізації. Правда, тоді уряд тільки пом'якшив умови життя, але звинувачення в державній зраді все одно залишилося.

   Татари в 50-х і 60-х активно боролися за своє повернення, за допомогою демонстрацій у тому числі. Деякі з них було розігнано силою. Тим не менше зусилля не минули дарма, і поступово татарам удалося розширити свої права. При цьому заборона на повернення до Криму все ж діяла, до самого 1989 року.

   До Дня вшанування пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу ми планували показ зворушливої кінокартини Ахтема Сейтаблаєва "Чужа молитва".

   Стрічка художня, яка розповідає про реальні події, що мали місце на території Криму під час Другої світової війни, присвячена всім матерям, оскільки у фільмі є епізоди, які запозичені з долі інших жінок, кримських татарок, які рятували людей під час війни.

   Офіційним саундтреком до стрічки стала пісня "1944" переможниці Євробачення-2016 Джамали.

   Кримські татари нині ведуть непросту боротьбу на своїй історичній землі, і дуже важливо, що в цій боротьбі вони не самі, а разом з українським народом і Україною.