Ми все про спілкування. Яке воно цінне. Як його зараз не вистачає. Кожен в стресі. Замкнений в собі. Тривоги і хвилювання не покидають нас в умовах сучасного життя.
З першої хвилини заняття клубу пісні "Надія" бібліотеки ми повели про це розмову. І як важливо зараз про все проговорювати. Наші жінки охоче повіли про себе. Кожна про своє.
Валентина Павлівна згадала, як навчаючись у старших класах у далекі 60-ті роки минулого століття у передмісті Києва, з великим бажанням, маючи неабиякий голос, їздила після уроків до столиці в "Трудові резерви" співати в ансамбль. А якщо не було чим добиратись, то бувало доводилось йти 7 кілометрів до центрального шляху. І це двічі в тиждень.
А Надія Володимирівна повідала, що в свій час, молодим довгокосим дівчам була солісткою симфоджазового оркестру.
Тобто співають наші жіночки все своє життя. З піснею привела їх доля до нашого клубу. А ми щасливі, що тут зустрілися. Бо наші користувачі - це наш скарб. Це наше все.
Три години заняття промайнули, як мить. Наші дівчатка пішли, а в думках все юрмляться думки про них. Як же добре, що вони у нас є.
Немає коментарів:
Дописати коментар