Богдан Гаврилишин. Відповідальність на всіх рівнях.

 

Гаврилишин Богдан Дмитрович (19.10.1926-24.10.2016) – український економіст, колишній член Римського клубу, член Світової академії мистецтва та науки, член Міжнародної академії менеджменту, доктор економіки Університету Женеви. Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Почесний доктор у 5 університетах Канади та України. Почесний доктор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (з 1999 року).

З 1988 року працював на громадських засадах в Україні. Від здобуття Україною незалежності був радником кількох Президентів України, прем’єр-міністрів, голів Верховної Ради. Майже тридцять років Богдан Гаврилишин присвятив Міжнародному інститутові менеджменту МІМ-Женева. Обіймав посади директора з навчання (1960–1968), директора Інституту (1968–1986), почесного науковця (1986–1989). У Женеві він викладав такі дисципліни, як економічний розвиток, керівництво міжнародними операціями, світове бізнесове середовище, управління державами та ін. У 1990 році заснував Міжнародний інститут менеджменту (Київ). У 1996–1997 роках — директор Міжнародної академії навколишнього середовища (Женева).

У 2010 році заснував Благодійний Фонд “Богдана Гаврилишина”.

Б. Гаврилишина було нагороджено орденом Свободи – найвищим орденом України, яким можуть нагородити іноземця (зберіг громадянство Канади). Відповідний указ 21 жовтня 2016-го видав Президент України, нагородивши Богдана Дмитровича за «визначний особистий внесок у піднесення міжнародного авторитету Української держави, багаторічну плідну наукову та благодійницьку діяльність». 

За своє життя Богдан Гаврилишин відвідав понад 90 країн на всіх континентах, крім Антарктиди. Про свій цікавий і надзвичайно насичений життєвий шлях Богдан Гаврилишин детально розповідав в книзі «Залишаюсь українцем», яка вийшла у світ у 2011 році. Це видання одночасно є путівником до успішного життя та повчанням для молоді, як завжди залишатися відданим борцем за кращу долю своєї країни. 

До 95-річчя з дня народження українського економіста Богдана Гаврилишина бібліотека №13 провела день інформування "Богдан Гаврилишин. Відповідальність на всіх рівнях".

10 цікавих фактів про життя Богдана Гаврилишина:

1. Кавалер Ордена Свободи.

Богдана Гаврилишина нагороджено Орденом Свободи – найвищим орденом України, яким можуть бути нагороджені іноземці (Б.Г. зберіг громадянство Канади). Відповідний указ 21 жовтня 2016 року видав Президент України, нагородивши Богдана Дмитровича за “визначний особистий внесок у піднесення міжнародного авторитету Української держави, багаторічну плідну наукову та благодійницьку діяльність”. Серед інших кавалерів Ордену Свободи – король Швеції Карл XVI Густав, американський сенатор Джон Маккейн, Джордж Сорос, екс-віце-президент США Джо Байден та очільники 10 держав.

2. Приєднався до Пласту 80 років тому.

“Якщо б я не став пластуном, моє життя було би зовсім інакше, я був би зовсім іншою людиною” – казав Богдан Гаврилишин, який вступив до Пласту в 10-літньому віці – старший брат Михайло записав його до пластового табору влітку 1937 року. “Він приїхав зі Львова, привіз мені пластовий однострій, рюкзак, необхідне обладнання, перед цим записавши мене до одномісячного табору. Михайло переконав маму відпустити мене самого у довгу подорож до табору, назустріч чудовим пригодам”.

3. Спілкувався з Андреєм Шептицьким.

Нещодавно ми відзначали 150 років з дня народження Митрополита Андрея – великого протектора Пласту. Коли юний Богдан перебував в одному зі своїх перших таборів, табір відвідав Андрея Шептицького. У своїй книзі “Залишаюсь українцем” Гаврилишин так згадує цю подію: “Він благословив кожного з нас по черзі, сказав кілька слів та пильно подивився у вічі. Мені здалося, що він справді побачив мою душу, хоча в його очах світилася лише доброта. Пізніше в житті я зустрічав визначних особистостей, проте дуже мало людей наблизились до цього старого чоловіка з довгою білою бородою, прикутого до інвалідного візка, при цьому справжнього гіганта духу”.

4. Участь в УПА.

Богдан Гаврилишин був занадто юним, щоб вступити в УПА (в 1944 р. йому було 18 років), проте він “працював для УПА один день”. Влітку 1944 р. німецькі дивізії вивозили потягами на схід, і коли один із них зупинився у Славську (містечку на Львівщині), Богдан разом із другом ходили вагонами й, пропонуючи освіжаючі напої, пошепки агітували вояків втекти з потяга й приєднатися до УПА. “Наша місія була захоплююча, проте погано закінчилась. Нас зловили німці й ми отримали щось на зразок “запрошення” до Німеччини, від якого було важко відмовитись. Потім був майже рік важкої праці, жорстокої дисципліни, поганої їжі й жодного “світла в кінці тунелю” до травня 1945-го”.

5. Перший лісоруб, який вступив в університет.

По завершенню війни Гаврилишин перебуває у таборі для переміщених осіб, де й вступає у пластовий курінь “Лісові Чорти”. 1947 року пливе до Канади, щоб зануритись углиб країни для праці лісорубом. З часом Гаврилишин переїхав у Торонто, вступивши в університет. Про нього написали в місцевій газеті – “Перший лісоруб, який вступив в університет”.

6. Відвідав 90 країн.

За своє життя Богдан Гаврилишин відвідав понад 90 країн на всіх континентах, крім Антарктиди. “Доля була дуже щедрою до мене. Мої мрії пізнати світ здійснювалися. Після обрання директором Центру навчання менеджменту я став багато подорожувати з різними цілями до різних країн. У кожній з країн я зробив щось корисне. Я не подорожував у ролі туриста”. З особливими емоціями Гаврилишин згадував своє перебування в Індії, Японії, Австралії, Аргентині, Ірані, Бразилії, Чилі та Венесуелі. Але вдома він себе відчував в Україні, Швейцарії та Канаді.

7. Створив Давоський форум.

Богдан Гаврилишин був співзасновником Світового економічного форуму в Давосі. Очолюючи Міжнародний інститут менеджменту, він започаткував Європейський форум менеджменту, який у подальшому переріс у всесвітню платформу для спілкування між світовими лідерами. У Давосі було підписано Декларацію між Грецією і Туреччиною в 1988 році, завдяки якій між ними припинилась війна. На річних зборах 1994 року, міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес і лідер Палестини Ясір Арафат досягли попередньої згоди Щодо Гази і Єрихона.

8. Підтримав першу українську експедицію в Антарктиду.

1995 року Велика Британія передала Україні антарктичну станцію “Фарадей”, тепер відому як “Академік Вернадський”. Українська сторона придбала цю станцію за символічний 1 фунт стерлінгів. А от на відправлення першої експедиції в Антарктиду коштів не було. Все закінчилося б фіаско, якби наші вчені не вийшли на Богдана Гаврилишина, який тоді очолював міжнародний фонд “Відродження”. Почувши про цю проблему, Богдан Дмитрович допоміг першій українській антарктичній групі – фонд виділив кошти на експедицію.

9. Був радником президентів.

З часу української незалежності Богдан Гаврилишин був радником декількох Президентів України, прем’єр-міністрів, голів Верховної Ради. Про цей досвід він неодноразово ділився своїми спогадами. Про Леоніда Кравчука: “Я його поважаю і дотепер, він був гарний політик, але він про економіку нічого не знав… У 93-му я від руки написав для нього десять правил ринкової економіки”. Неоднозначні спогади в нього були про президента-втікача: “З усіх, чиїм радником я працював, лише одна людина відкрито і відверто сказала мені, що не знає, як поводитися з економікою держави: “Навчіть мене!” І то був, як не дивно, Віктор Янукович”. Але ставши президентом, людина змінилася, вважав Гаврилишин. “Він став якоюсь спотвореною людиною. Я б навіть сказав, що він перетворився на хвору людину. У Януковича були лише два бажання, помітні неозброєним оком: мати абсолютну владу і мати абсолютне багатство”.

10. Змінив долю Австралії та Аргентини.

“У деяких країнах я був залучений до визначних подій і залишив слід по собі, серйозно вплинувши на подальший розвиток тих країн. Так сталося в Австралії та Аргентині.”

В Австралії Богдан Гаврилишин був одним із медіаторів консенсусу між урядом, бізнесом та профспілками на початку 1980-х, що передувало значному економічному росту.

Книга Богдана Дмитровича “Дороговкази в майбутнє” була популярною серед аргентинських професорів у часі правління військової хунти. Гаврилишина запросили для прочитання семи відкритих лекцій та трьох виключно для командування армії, авіації та морського флоту. У той час Аргентина перебувала в “диктатурі з обмеженням політичних прав людей, і в усіх аспектах зовсім неефективна. Незадоволення населення зростало. Деякі з генералів стали замислюватися – чи не передати їм владу цивільним”. Метою лекцій Гаврилишина було розповісти про ефективні системи управління та про те, як їх можна досягнути. На диво, вже через декілька місяців після його візиту військова хунта оголосила проведення дострокових виборів. Після цього з Гаврилишиним зв’язався президент асоціації рекламодавців із запрошенням повернутися в Аргентину. Прибувши в Буенос-Айрес, він всюди побачив газети із заголовками “Приїжджає Гаврилишин!”. “Звучало, ніби я приїжджаю, щоб порятувати Аргентину. Мене зустріли машиною біля літака й провели без паспортного контролю й митниці. Ще в зоні аеропорту в мене взяли інтерв’ю, і через 20 хвилин я почув його по радіо. За два дні вийшло 16 статтей про мою діяльність в Аргентині”.