"Тиша навкруги". Клуб пісні "Надія"бібліотеки №13.

#бібліотеки_соломянки 

#бібліотека_13 

#бібліопідвальчик_на_відрадному

#бібліотека_onlinе

#клуб_пісні_бібліотеки_13 

Кохання, воно таке. Зав'яже душу, розведе крила, осліпить полум' ям, осипле зорями, заграє скрипкою і знайде джерело творчості. 

19–літнім юнаком волинський поет Олександр Богачук, закоханий у свою красуню–дружину Люсю, написав спочатку вірша «Тиша навкруги», а потім і музику до нього.

Тиша навкруги 

Слова і музика О. Богачук

Тиша навкруги,

Сплять в росі луги.

Тільки ти, і я,

І ясна зоря.

Приспів:

Розкажи мені,

Любиш ти чи ні?

І в очах сія:

"Я – навік твоя!" (весь куплет – 2)

Скільки я пройшов,

А тебе знайшов

У своїх краях,

Ластівко моя!

Згасла вже зоря,

Пісня солов’я,

Лиш любов сія –

І твоя, й моя.

Хто знає якою була би доля пісні Олександра, якби її не знайшов на своєму горищі серед інших видань Валерій Маренич.

У 1976 р. у репертуарі колективу з’явилася пісня «Тиша навкруги», яка стала хітом того часу. Цікаво, що луцький поет і композитор Олександр Богачук склав її ще в 1953–у, та вона довго лишалася в записничку автора і чекала свого часу. За одну ніч Мареничі зробили аранжування, розписали пісню на партії і вранці показали авторові. Той лише мовчки скривився... Черговий концерт вже був запланований, і «Тріо Мареничів» відважилися показати нову пісню, адже вона їм дуже подобалася. «Тишу навкруги» довелося співати тричі, а задоволений Богачук радо приймав вітання...

Усі, хто за життя знав митця, дивувалися його вмінню знайти зворушливі образи, змусити читача радіти, сумувати, любити, страждати і перемагати разом із ліричним героєм. Про що б не писав поет, невмирущі почуття кохання чи біль і обурення з приводу негараздів нашого життя — творчість свою Олександр Богачук незмінно вимірював єдиним мірилом — непідробною щирістю…

Спливає час, біжать роки. Хоч немає з нами Олександра Теофіловича, але його «Тиша навкруги» трепетно звучить й досі.

У пшенично–золотавого, з озерно–голубими очима Олександра Богачука — корінного волинянина, з діда–прадіда ковальського роду, — поетичне слово завжди мало свій особливий почерк, в якому поєдналася простота з прозорою глибиною. Зваблювало воно композиторів різних поколінь, рангів і рівнів — від маститих класиків до початківців–«новобранців». Нині на слуху мільйонів знакові пісенні композиції поета, які звучать звідусіль. І не одна лише нев’януча «Тиша навкруги». Згадаймо «Троянди на пероні» — суперхіт 1960–х на музику маестро Анатолія Горчинського, «Cерце скрипки» (музика Ігоря Перчука з репертуару Василя Зінкевича), «Іду я росами» (музика Володимира Верменича, яку полюбили з голосу Костянтина Огнєвого), «Димить туман» і «А зозуля кує» (музика Георгія Майбороди). Олександр Теофілович творив поезію такого ступеня якості, яка завжди звучатиме й без музичного супроводу самодостатньо, захоплююче і переконливо.

Кажуть, коли дуже хочеться, то прошу. Даруйте, не тріо Мареничів, а дует Яхно, не професійно, але щиро, з душею. А у батьківській оселі і стіни допомагають.