#бібліотеки_соломянки #бібліотека_13 #бібліопідвальчик_на_відрадному
#бібліотека_onlinе
#українська_музика
#українська_пісня
#марічка_бурмака
Сьогодні українська співачка, народна артистка України, кандидат філологічних наук Марічка Бурмака відзначає свій ювілей, своє перше 50-річчя. Щиро приєднуємося до привітань!
Без цієї чарівної жінки, талановитої виконавиці власних пісень не можливо уявити українську музику, а її на сцені - без гітари.
За порадою батька у свій час вона обрала клас гітари, а вже будучи студенткою філологічного факультету Харківського університету, почала писати свої пісні.
Свою першу музичну нагороду українська співачка Марія Бурмака здобула у далекому 1989 році у Луцьку — на фестивалі авторської пісні, а успіх 18-річної дівчини з гітарою на першій "Червоній руті" надав можливість вперше випустити її пісні.
А народилася Марічка Бурмака у місті Харкові, у родині викладачів. Її тато був українським істориком, публіцистом, професором харківських вищих навчальних закладів. Свою донечку він ще змалку привчав до української мови, української літератури, історії, філософії та музики.
Тато вчив її співати, коли дівчинці було лише вісім місяців. Він їй співав. Марічка дуже добре пам’ятає, як батько розучував з нею серенаду Шуберта, а їй тоді було чотири роки. Музичній освіті доні вдома приділяли велику увагу. У всіх своїх починаннях вона завжди відчувала підтримку батьків. До того ж вони бачили у професії музиканта не лише яскраву її сторінку, а й всі складнощі й труднощі, які стоять за нею. Саме батьки були першими шанувальниками Марічки.
Коли дівчинка стала старшою, батько їй пояснював, що є певний ланцюжок і вона є ланкою цього ланцюжку. І має зберегти любов до культури, любов до музики, розуміння, хто вона є – і на їхній родині це не має перерватися. Любов до справедливості не дала Марійці зійти з цього шляху. Тоді і прийшла любов до України, до її літератури, історії, філософії.
Ще школяркою Марія вирішила навчатися грі на гітарі: "Я обрала клас гітари, тому що батьки порадили. Я вдячна їм за цей вибір, бо, звичайно, спочатку мені теж хотілося грати на фортепіано. Тато навів вбивчий аргумент – якщо підеш з друзями на пікнік, фортепіано з собою не візьмеш пограти, а гітару запросто. Чомусь не дуже багато жінок володіють цим інструментом, я ж граю фактично все життя. Це соціальний інструмент. Я раджу всім батькам віддавати своїх дітей вчитися по класу гітари. Це інструмент, який допоможе затвердити дитині свій авторитет, наприклад, у підлітковій компанії".
Перші два класи музичної школи Марічка Бурмака пройшла за 1 рік, швидко навчилася акомпанувати собі. Далі, будучи студенткою філологічного факультету Харківського університету, почала писати свої пісні. Приблизно тоді ж вирушає в етнографічні музичні експедиції, під час яких вона подорожує найвіддаленішими куточками України та збирає народні пісні. Втім, свою першу музичну нагороду, Бурмака здобуває все ж таки на фестивалі авторської пісні, який відбувся у далекому 1989 році у Луцьку.
Марія Бурмака: "Я поїхала до Луцьку на фестиваль авторської пісні "Оберіг", отримала там Гран-Прі, який мені вручив Кирило Стеценко. Я ошаліла від того, що це в мене вийшло. Наважилася приїхати на відбірковий тур "Червоної Рути". Мене відібрали і я приїхала в Чернівці".
Перша "чернівецька" Червона Рута – зараз оповита легендами та вже здобула статус легендарної. Лауреатами фестивалю тоді стали сестри Тельнюк, тоді ще маловідомі широкому загалу Воплі Відоплясова та Брати Гадюкіни, Віка Врадій перемогла у номінації "Рок-музика", заявила про себе музична формація "Кому вниз". А 18-річна Марія Бурмака отримала тоді другу премію у жанрі авторської пісні.
"89-й рік, звичайно це був ефект бомби. Тобто на моєму виступі виймалися синьо-жовті прапори. Мені 18, я стою на сцені з гітарою. Можна і зараз знайти те відео з "Червоної Рути-89". Я зараз як дивлюся на нього, в мене серце завмирає. Я, доросла людина, дивлюся на цього 18-річного пупсика і мені страшно, як це взагалі могло статися".
На Червоній Руті Марічка співала пісні на слова українського поета, драматурга, яскравого представника символізму Олександра Олеся. Проте в її конкурсному репертуарі були і народні пісні, наприклад, "Ой, чия то рута-м’ята".
Марія Бурмака: "Це слобожанська пісня. Я тоді збирала фольклор і, чесно кажучи, вдавалася до певних містифікацій. Наприклад, одна бабця згадала якусь фразу або дві, я решту куплету дописала, музику придумала сама – а скрізь написала, що ця пісня народна. Так сталося і з цією піснею".
Успіх на "Червоній руті" 18-річної дівчини з гітарою, звичайно ж, не залишився непоміченим.
"Провести перший фестиваль "Червона Рута" допомагали спільне канадсько-українське підприємство "Кобза" на чолі з Миколою Морозом. Тому переможці "Червоної Рути" мали концерти в Україні, а потім їхали з концертами у США та Канаду. Коли ми підписували контракт, там був такий пункт, що ми випускаємо ще і касету. Мене записати було нескладно – це тільки голос та гітара".
Записували в Києві – дві третини касети були авторські пісні і якась частина народних в авторській обробці. На той момент офіс фірми "Кобза" був на вулиці Покровській, де зараз стоїть Покровська церква. Тому перший альбом записували у приміщенні церкви.
Другий альбом під назвою "Марія" вже записували в Канаді у 1992 році. До збірки увійшли пісні на вірші українських поетів та народні пісні.
Згодом Микола Павлівна, людина, яка стояла біля витоків української сучасної музики, переконає Марічку в тому, що вона просто мусить писати тексти до своїх пісень самостійно.
Марія спробувала. Так з’явилася пісня, яка й досі залишається візитівкою співачки і яка дала назву третьому альбому співачки – "Лишається надія".
Одна з найвідоміших пісень альбому – "Ми йдемо!". Пісня, яка має певне соціальне забарвлення. Марія Бурмака завжди була і залишається громадською активісткою. Проте, мало хто знає що у 1990 році, вона одна з перших українських музикантів підтримала студентську акцію – Революцію на граніті.
"Коли я писала текст і коли взагалі далі писалася пісня – мені хотілося написати дуже патріотичну пісню, де не вживатиметься слово "Україна". Бо на той момент мені здалося, що почали з’являтися кон'юнктурні моменти – а це 1992-1993 рік. І мені хотілося написати таку пісню, щоб усі розуміли про що йдеться. Про те, що попереду дуже довгий шлях, що боротися ще доведеться і що стоїчність нам допоможе", – пригадує Марія.
Щодо стилістики пісні, Марія розповідає, що хотілося музики без рюшиків, без бантиків, без чогось такого солодкого.
"Це мій характер. Я не люблю жеманства і не люблю солодкої патоки в музиці. Тому пісня ця досить зрозуміла та лаконічна".
Згодом пісня "Ми йдемо" почала жити своїм власним життям.
Пісні "Лишається надія" та "Ми йдемо" стають настільки відомими, що з легкістю перемагають у найпопулярнішому на той час хіт-параді "12 мінус 2", який звучав саме на хвилях Радіо Промінь, був першим справжнім національним чартом, випередивши "Територію А" на чотири роки.
Однією з найніжніших композицій альбому стала пісня "Я люблю твої кроки".
Альбом "Лишається надія" умовно можна поділити на три частини – авторські сучасні пісні, ліричний блок та блок народних пісень.
У 2007 році Марію Бурмаку нагороджено Орденом княгині Ольги III ступеня. Вона видала колекцію MP3 на двох дисках "Всі альбоми Марії Бурмаки", а у 2008 році — CD "Саундтреки". До альбому увійшли пісні "Пробач", "Не тому", "Попрощатись не зуміли", "З Днем Народження, Сонце!".
2008 року була членом журі літературної премії "Книга року Бі-Бі-Сі".
У 2009 році — Марія Бурмака удостоєна почесного звання "Народна артистка України".
"Дуже люблю книгу Кін Кізі “Політ над гніздом зозулі”. Там є такий момент, коли головний герой намагається вирвати арматуру з бетонної підлоги, і всі розуміють, що у нього не вийде це зробити, але він спробував. Завжди треба хотіти щось змінити на краще. Настав такий час, що не хочу і не можу мовчати. А як воно озветься, хто і як до цього поставиться, чи матиме воно наслідки, я не переймаюся."
"Мої шанувальники часто запитували, чи немає у мене пісень на вірші Тараса Шевченка. Раніше їх ніколи не було, але сподіваюся, що відбудеться проект “Шевченко — Пророк”, де артисти будуть співати пісні на вірші Тараса Шевченка. Коли мені подарували гарне видання “Кобзаря”, поставила собі за мету — написати музику на вірші Шевченка".
Співачку Марію Бурмаку називають “дівчиною з гітарою”, адже з цим музичним інструменом вона ніколи не розлучається. Марія — автор десятків глибоких за змістом і легких за подачею бард-рокових хітів. Співачка дає багато благодійних концертів для наших бійців.
Ось що вона про це каже: "Мене називають “дівчиною з гітарою”, бо йду з нею по життю, це мій інструмент. Саме під її супровід пишу пісні, даю багато акустичних концертів. Особливо, коли вони відбуваються десь у госпіталях або у військових формуваннях. Найпростіше взяти з собою гітару і дати концерт навіть у невеликому приміщенні, де не потрібно ніякого підсилення."
“У кожної пісні є своя історія, за кожною із них стоять почуття, – розповідає Марія Бурмака. – Про них можна сказати по-різному: пошепки та голосно, дуже інтимною мелодією і ніжними словами."
А ще співачка та композиторка Марія Бурмака започаткувала чудову традицію. Майже щодня о 20:00 вона виходить в прямий ефір на своїй сторінці у Facеbook та Instagram та дарує дітям та дорослим вечір з українськими дитячими та народними піснями.
Без перебільшення можна сказати, Марія Бурмака – явище на сучасній українській пісенній сцені, найяскравіший представник нового пісенного жанру, який по-українськи називається "спiвана поезiя". Взагалі її мистецтво досить складно помістити в рамки будь-яких академічних назв. Вона сама свою творчість називає просто – щирою. Її поезія, як ковток чистої джерельної води, дає заряд позитивної енергії, відновлює душевну рівновагу і не може залишити байдужим слухача, налаштованого на сприйняття істинної краси.
Переконайтеся самі.
Сонцем, небом, дощем
Слова і музика М. Бурмаки
Я – де тихо і дощ,
Серед вулиць і площ,
Серед неба і зір,
Серед рік, серед гір...
Я – де втомлений шлях,
Де вертається птах
Із чужих берегів
На дороги свої...
Приспів:
Сонцем, небом, дощем,
Снігом, вітром, благаю ще.
Тільки, тільки мене
Не залишай... (весь куплет – 2)
Я – де трунок п’янкий,
Де слова від руки,
Ті далекі слова,
Обертом голова.
Від неписаних слів,
Від ночей тих і днів,
Що забути не можу...
Я – де тихо і дощ...
Приспів
Я давно там, де ти,
Хай ще довго іти
І летіти дарма.
Де ти є чи нема?
Це не знати мені,
Це надія бринить,
Я – де світло і тінь...
Я – іду по воді..
Бажаємо ювілярці творчих злетів, реалізації ідей, гарних пісень і вдячних шанувальників!
А від бібліотеки 13 - море квітів, позитиву у ілюстративно-інформаційній музичній відеопрезентації "Не бійся жити".
Немає коментарів:
Дописати коментар