Кобзарське мистецтво тісно пов’язане з історією рідного краю і своїм корінням сягає в давно минулі часи. Кобзарі, бандуристи - творці українського героїчного епосу – завжди були духовними наставниками народу, виразниками його волелюбних прагнень, мрій та сподівань, а часто й безпосередніми учасниками боротьби за кращу долю України. Найвідомішим кобзарем , який привернув увагу громадськості того часу, був Остап Вересай. Це - кобзар, чиї думи про свободу та справедливість і сьогодні не втрачають своєї актуальності, людина, яка попри сліпоту з дитинства, сімдесят років поневірянь та переслідувань з боку жандармів, досягла значних результатів в народній епиці. Його постать, по праву, посіла гідне місце в історії України і заслуговує на увагу.
Кобзар Лабза (як почали називати Вересая) володів могутніми мистецькими засобами впливу на слухача й намагався нести в народ лише високі етичні норми і правила, вироблені українцями впродовж багатьох віків, дарувати позитивні емоції, знаходити саме ті слова, яких від нього чекали. У репертуарі співця були думи: "Як три брати з Азова втікали", "Невольники на каторзі", "Буря на Чорному морі", "Бідна вдова і три сини", "Вітчим", "Хведір безродний, бездольний", "Сокіл і соколя", "Сестра і брат", "Івась Коновченко, Вдовиченко", сатиричні та гумористичні пісні: "Щиголь", "Дворянка", "Кисіль", "Хома і Ярема", "Бугай" тощо, а також багато побутових і танцювальних пісень та творів релігійного змісту.
Найбільшою популярністю користувалася на той час дума "Про правду й неправду". Іван Франко підкреслював, що ця пісня в тогочасному житті набула великого соціального звучання, і саме через неї О.Вересаю доводилося не раз зазнавати переслідувань від жандармів.
Остап Вересай брав участь у концертах на Археологічному з’їзді в Києві, співав разом із хором під керівництвом Миколи Лисенка в будинку Михайла Старицького, у Музеї етнографії та старожитностей, у Соляному містечку, у Клубі художників на сніданку, влаштованому на пошану пам'яті Т. Шевченка, у Зимовому палаці - у переповненій залі понад 700 осіб слухали спів кобзаря Лабзи.
Була в житті пісняра й незабутня символічна зустріч з Кобзарем - "братом Тарасом". Тарас Шевченко відвідав старого Остапа Вересая в Сокиринцях і подарував йому свій "Кобзар", власноручно написавши: "Брату Остапу від Т. Шевченка". Завдяки своєму таланту Остап Вересай збуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття. Це добре розуміли Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, О. Русов, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувалися його долею. Іноземним приїжджим, які слухали Остапа Вересая, українські пісні у його талановитому виконанні відкрили досі незнану Україну, душу її народу, її історію.
Кобзарське мистецтво завдяки своїм давнім традиціям, тісним зв’язкам з народною культурою, незважаючи на утиски і переслідування царського уряду, страшні репресії та голод на Україні, вижило і збереглося до наших днів.
Бібліотека №13 підготувала виставку-досьє "Майстер збудження патріотичних почуттів" до 220-річчя від дня народження Остапа Вересая.
Немає коментарів:
Дописати коментар