Як чудово й необхідно знати історію своєї країни, а надто — свого району, місця, де ми живемо й творимо щодень. А ще краще, коли поруч є той, хто знає про нього все, бо має до цього хист, жагу відкривати нове та щире бажання ділитися своїми знахідками з громадою. Саме такою людиною для нас є український крає- і києвознавець, наш колега та «справжній скарб бібліотек Солом’янки» — Олександр Михайлик.
Сьогодні, 27 листопада, у бібліотеці для дорослих №13 яблуку не було де впасти. На зустріч прийшли мешканці Відрадного й гості з інших куточків столиці — бо історія нашого району справді варта того, щоб їхати за нею хоч і з іншого берега Києва.
Пан Олександр розпочав свою розповідь із поетичного вступу — вірша Атилли Могильника, уродженця Відрадного, який прожив тут усе життя. Цей ліричний пролог задав особливий тон зустрічі — тон любові й поваги до рідного місця.
А далі — дві години захопливої, багатої на факти й відкриття розповіді про те, як зростав і змінювався наш район. Про перших забудовників метробудівського селища, про КПІ, хутір Грушки та Караваєві Дачі. Про перші десять років активної забудови Відрадного — 1956–1957 рр., а потім і про масштабні роботи, що тривали наступні десятиліття.
Присутні дізналися про історію саду, а згодом Жовтневого парку, який відомий нам як парк Відрадний. Про Медмістечко та особливості проєктування його корпусів, про центральну алею та унікальний наріжний будинок №38-Б на Метробудівській, зведений у 1957–1958 роках.
Окрема частина зустрічі була присвячена транспортній історії району: запуску у 1978 році швидкісного трамвая, що став справжньою подією, та тролейбусу №21, який передував йому. Лектор розповів про садочки й школи, зведені видатними архітекторами — Ведерніковим та Каракісом, який у 1967 році спроєктував більшість навчальних закладів нашого району.
Не оминули увагою і кінотеатр «Тампере» з його мозаїкою, інші мистецькі об’єкти, що, на жаль, були заховані під утепленням будинків на вул. Гавела. Пройшли шлях історії НАУ, поговорили про довгобуд ЦДЮТ, який після багаторічного зведення наповнився дитячими голосами.
Особливо зацікавила присутніх розповідь про Мамаєву Слободу: її архітектуру, мотивацію зодчих і те, що хрести на церкві та каплиця створені за малюнками Тараса Шевченка. Ба більше — храм Мамаєвої Слободи є прототипом церкви з Лозової на Вінниччині, а його спеціально технологічно «зістарювали» для історичної автентики.
У 1955 році в районі постає ще одна знакова споруда — палац культури «Росток». І це лише частина тієї величезної інформації, яку пан Олександр щедро подарував аудиторії.
Колись — до 1950-х — тут був хутір, поле пшениці та сад… А згодом виріс один з найбільших і найпотужніших районів Києва.
Навіть вимкнення світла не зіпсувало зустріч: навпаки, світло електричних ламп створило атмосферу затишку й навіть певної таємничості, завдяки якій подорож у минуле стала ще відчутнішою. Присутні охоче ділилися власними спогадами, доповнювали почуте й висловили щире бажання почути лектора знову.
Дякуємо всім, хто прийшов, і до нових теплих зустрічей, любі відрадненці! Наш район має величезну історію — і разом ми продовжуємо її відкривати.
%20(1).png)
.jpg)
